Вітер
Есмеральда Еверфрі
В моїй кімнаті розгулявся Вітер, Приніс із двору запах полину, Вніс хаос у чіткі ряди із літер, І повернув мене із надер сну. Холодний подих обіймає плечі Не ріже шкіру, тільки бадьорить. Під ним всі звичні та буденні речі Наповнює життя, і в них іскрить. Переплітає з травами волосся, Що лізе в очі, як не закрути. Все це - його свободи відголосся: Не спинять Вітру лет замкѝ, прути. В моїй кімнаті йому, звісно ж, тісно, Тож підпихає в спину, що є сил, Але тихцем, немовби ненавмисно... Осінній плащ вже майже пара крил. Із листям танець, тільки нам відомий, Що ритм його не схожий на міські. Подвійний усміх щирий, несвідомий, Коли разом стандарти рвем людські.
2020-04-05 07:47:15
7
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Есмеральда Еверфрі
спасибо) не знала, что еще можно поставить - то, что рисует мое воображение, невозможно найти ни на каких сайтах.
Відповісти
2020-04-05 08:25:00
Подобається
Інші вірші поета
Інтерлюдія 2 А знаєш... Провулок творчості Прокинься сьогодні вранці
Інші поети
нnw αsω
@hnwasw14
Схожі вірші
Всі
Минутой мечтания :)
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я мнимо расскажу тебе о прошлом И заберу кусочек шоколада Рассказ уж будет длиться долго О том ,как было тяжело сначала Наверное это для тебя не важно Спрошу себя, а ты хороший ?) И почему же стоишь рядом Даря улыбку лишь прохожим Мой телефон звонит мне чаще , Чем слышу твой прекрасный голос Аккорды струн во взгляде малость, Когда увижу тебя где-то снова Про свои чувства смолчу вовсе , Чтоб не будоражить просто взглядом , Хватает только вкуса кофе Лишь думать о тебе минутой мечтания .
40
11
2065
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1417