Дощовий

Есмеральда Еверфрі

За день вже в соте тихо плачуть хмари, Не від жалю чи щастя - просто так. В душі крихкій всі припинились чвари, І на губах життя холодний смак. Похмурий тон не викликає смутку, Холодний вітер тільки бадьорить. Години збоку тягнуть самокрутку, А серце вперше майже не щемить. Весь світ завмер, і крізь прикриті віки Його зіниці синім мерехтять. Сміються гірко почорнілі стріхи, А в даль тривожно ворони манять. Безлюдне місто стримує зітхання, Замріяно торкаючись земель. Тут мої перші виросли вагання Серед картонних стін і білих стель. Можливо завтра різко потепліє І знову стане все як завжди «норм». А на сьогодні мій екран темніє, Ховаючи в собі суспільний шторм.

2019-10-01 18:15:27

Інші вірші поета

Осінній сюжет Стримати Хлесткі слова Ми йшли разом

Інші поети

Світлана Іщук

@LanaIshch

Cristi Cristi

@cristi_sanchez

Onxy Lux

@Onxy

Схожі вірші

Всі

Моє диво

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno

2274

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

1546