Дощовий
За день вже в соте тихо плачуть хмари,
Не від жалю чи щастя - просто так.
В душі крихкій всі припинились чвари,
І на губах життя холодний смак.
Похмурий тон не викликає смутку,
Холодний вітер тільки бадьорить.
Години збоку тягнуть самокрутку,
А серце вперше майже не щемить.
Весь світ завмер, і крізь прикриті віки
Його зіниці синім мерехтять.
Сміються гірко почорнілі стріхи,
А в даль тривожно ворони манять.
Безлюдне місто стримує зітхання,
Замріяно торкаючись земель.
Тут мої перші виросли вагання
Серед картонних стін і білих стель.
Можливо завтра різко потепліє
І знову стане все як завжди «норм».
А на сьогодні мій екран темніє,
Ховаючи в собі суспільний шторм.
2019-10-01 18:15:27
7
0