Ті самі друзі що в тумані заблукали
Автор Без Души
Коли тобі погано, Ніде нема нікого, Усі немов в тумані заблукали. А ти сидиш на лавочці один І думаєш, куди ж вони пішли? Чому з тобою зараз їх нема? Чому як важко всі вони пішли? А я скажу чому так сталося погано Бо їм усім на тебе наплювати. Вони сидять десь веселяться, і всеодно на тебе їм. Вони щасливі, і діла їм нема до твоїх справ. А ти сумуєш і не розумієш чому так?!
05.08.2021
6
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Автор Без Души
@Мілена_Мі дякую знаю що збивається ритм, просто писала від душі, як відчувала😔💜
Відповісти
06.08.2021, 16:00
1
Мілена_Мі
@Автор Без Души На мою думку, це головне! Коли все щиро і емоційно. Таке завжди відчувається 👏👏👏
Відповісти
06.08.2021, 18:35
Подобається
Автор Без Души
@Мілена_Мі дякую вам😊😊
Відповісти
06.08.2021, 18:36
Подобається
Інші вірші поета
Одні пішли, а інші вже десь на підході Поговоримо Для друга якого вже нема Мій день
Інші поети
Janocska
@Janocska
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1647
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11356