Ті самі друзі що в тумані заблукали
Автор Без Души
Коли тобі погано, Ніде нема нікого, Усі немов в тумані заблукали. А ти сидиш на лавочці один І думаєш, куди ж вони пішли? Чому з тобою зараз їх нема? Чому як важко всі вони пішли? А я скажу чому так сталося погано Бо їм усім на тебе наплювати. Вони сидять десь веселяться, і всеодно на тебе їм. Вони щасливі, і діла їм нема до твоїх справ. А ти сумуєш і не розумієш чому так?!
2021-08-05 20:31:40
6
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Автор Без Души
@Мілена_Мі дякую знаю що збивається ритм, просто писала від душі, як відчувала😔💜
Відповісти
2021-08-06 16:00:34
1
Мілена_Мі
@Автор Без Души На мою думку, це головне! Коли все щиро і емоційно. Таке завжди відчувається 👏👏👏
Відповісти
2021-08-06 18:35:47
Подобається
Автор Без Души
@Мілена_Мі дякую вам😊😊
Відповісти
2021-08-06 18:36:14
Подобається
Інші вірші поета
Поговоримо Кінець Одні пішли, а інші вже десь на підході Минуле
Інші поети
Ethanio Oberon
@ethanio_oberon
Sofia St
@sofia_st
Nala
@anuton
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4726
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1615