Тиша

Настасья Агапова

Я досі мрію що згодом настане тиша. Повна. Безлюдна. Неначе пішов під лід. З кожним ковтком повітря зникає. Гли‌бше вже не пірнути, ступаю вбрід, Щоб босі ноги чіпляли шматки сузір'я, а десь в легенях застигла кров. Там я маленька, принаймі, вірю що клятий лютий скінчиться. Знов Теплі долоні закриють дитячі очі. Мабуть, достатньо біди на короткий вік. Хтось тихо плаче і щось шепоче, мені неможна дивитись. Вбік Відпливають усі страждання, я вас не чую скрізь гуркіт крил. Ніхто не знає, ця ніч остання? Щось гучно впало, ковтаю пил... Тиша тепер вкриває неначе ковдра, мамині руки залишись десь у сні. "Завтра до школи, навчайся добре" Знову маленька на тлі зими.

2022-09-30 16:53:24

12

0

Схожі вірші

Всі

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

1122

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11295