....

Настасья Агапова

Я з тобою зустрінусь, коли раптом припинить ток курсувати в судинах нічного міста. Коли вітер почне пробирати до всіх кісток, поселивши між ребер пожовхе листя. Серед сотен долонь, що хапають осінній дощ, я знайду лиш твої. Бо вони незрівнянно теплі. Поховавши минуле, звернусь до вітрил-думок. В них самотність прожити, напевно, легше. Цигарки, міцна кава та пара простеньких рим. Я, можливо, забув що існує холодний січень. Але зараз в легенях пече, а в тім, мене мало хвилюють подібні речі. Моє небо рятує слова від сну. "Обережно..." Знову ці кляті двері. Перехожі чекають як свято німу весну, що сідає між скронь та доріг-артерій. Ну а я наче знову пішов під лід. Цей маршрут пам'ятаю вже більше року. Я з тобою зустрінусь, хоч, певно, мені не слід. Моє місто назавжди просякло током.

2022-09-28 09:32:30

12

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Last_samurai

😎

Відповісти

2022-09-28 09:33:25

1

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

15

15933

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11527