Занадто неповний

Настасья Агапова

Сподіваюсь, з тобою все добре. Я неначе зібрався. Та зовні дуже схожий на зоряний вечір. Ці сузір'я врізаються в плечі, відбивають на вдиху легені. Я неначе... Неначе скажений. Трохи сповнений, трохи розбитий. Рани схожі на зламані квіти. Під одежу заховане тіло, що колись твої руки схопили, стало надто ламким — порцеляна. Знов водночас тверезий та п'яний. Всі водночас, неначе та знову. Вже пів року, втрачаючи мову, сам тримаю цей смуток за горло. Я без тебе занадто неповний.

2022-09-29 20:29:20

6

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Kruhitka Dobro

Пронизує душу óбразами. Люблю такі твори

Відповісти

2022-10-19 21:41:13

1

Схожі вірші

Всі

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

105

8

12403

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11446