....
Із спогадів тільки німе метро. І я лиш до тебе біжу, забувши останній потяг,
На станцію "Вічність", якої, здавалося не було, з тієї хвилини як ти посміхнулася там — навпроти.
І я лиш до тебе, з тобою і тільки "за", Минаючи черги. Для мене вони, ти знаєш, такі тортури...
А в пам'яті небо, квиток, вокзал, холодні зап'ястя. Обійми палкі, що гублять
В мені кожен день той залізний нерв, що став би, ще трохи, шматком металу.
А я на пероні, можливо, тоді помер. Пройшло стільки днів, цигарок та кави,
Щоб знову навчитися вірить твоїм очам. Щоб знову зустрітись, забувши за кляті квіти.
На станції "Вічність" я довго тебе чекав. Так довго, що раптом скінчився квітень.
2022-10-02 08:02:08
14
6