Глава 11. Туман війни. Частина I
Ардес давно помітив дива власного тіла. Його прискорене зростання та розвиток від новонародженого до підлітка, на самому початку злякало. Згодом, використовуючи силу свого атрибуту, занурившись у власну свідомість, місце, де існувала лише думка, він зміг знайти відповідь. Насправді відповідь крилася в Його словах, того, чий рик спровокував закінчення Церемонії Атрибутики.
«Замість того, щоб шукати звіра, сам стань звіром».
Тоді Ардес не сприйняв цей вислів буквально. Вважав фігурою мови, може трохи більше, але на достатньо щоб переживати. Але ті зміни підштовхнули його до інших висновків. Його втручання зародило у тілі дитини фундаментальні зміни. Ардес не розумів, яка сила вплинула на нього, але факти були в наявності, він їх бачив щодня, дивлячись у дзеркало.
«Тваринний світ жорстокий, у ньому виживає найсильніший. Нащадок має мінімальний термін дорослішання, до року вони повинні в змозі самі себе захистити та нагодувати», - лежав на широкому ліжку хлопець, і спостерігав за тим, як повільно опускається сонце до горизонту.
Елементарна істина для світу звірів, а не людей. Тому Ардес не одразу знайшов відповідь на зміни власного тіла. Він пізнавав себе і відчував страх перед невідомим. Його лякало таке стрімке дорослішання, адже йому слідувало старіння.
Замкнений у надрах серця жах, почав підступати з новою силою. Чим ближче підходив день свята – день його народження, тим швидше прискорювалося зростання та формування тіла. Він навіть перестав рахувати кількість споживаної їжі та рідини, щоб заповнити запас енергії.
«Добре ще я народився сином лорда», - перекинувся на спину і втупився в стелю, підліток.
Наростаючі чутки та розмови за спиною, тільки додавали землянину переживань та страху. Та служниця мала рацію, він ховався в бібліотеці та своїй кімнаті, не бажаючи зайвий раз викликати обурення, від якої більше страждала його формальна мама, ніж він сам.
За цей рік Ардес так і не звик до думки, що Лаура його мати. Хоч у ньому й зародилися поверхневі почуття ніжності, за ту турботу та кохання, проявленні жінкою. Правда і зараз, спогади про зміну пелюшок, викликали в ньому сором та досаду, благо становлення звіром скоротило час для подібного.
Ардес також чув чутки про свої очі – дві чорні зіниці в криваво-червоному обрамленні. Сам же не міг пригадати за собою подібного, так само як і не міг пригадати власне виття чи стогін, як тільки це не називали пліткарі.
«Може, це вже перебільшення? У страху очі великі», - прикрив очі, підліток.
Також він помітив інші особливості, зокрема потреби сну – вони практично були відсутні. Навіть пильнуючи кілька днів без відпочинку, з максимальним навантаженням тіла і розуму, він зберігав ясність розуму та енергію тіла. Саме ця особливість дозволила йому почерпнути базову інформацію цього світу, на більше бібліотека сім'ї Аріас була не здатна.
«Доведеться шукати інші місця, з більшою інформацією. На думку спадає лише Каста Мудреців, малочислена і прихована від очей…», - ляснув, від досади, подушку, землянин.
Нехай сон і був рідкістю для Ардеса, але був обов'язковим, як і всім смертних істот. Втома, накопичена за ці дні, хвилями находила на тіло, змушуючи все рідше піднімати повіки, доки Ардес остаточно не поринув у блаженний сон.
- День твого, не побоюсь слова, піднесення не за горами, - вийшов з тіні червоний кіт, дочекавшись, коли підліток засне. – Цікаво, як мої очі та Його сутність вплинуть на твоє тіло та розум. Як інтригує, доля, що прихована у темряві. Нехай, зараз все і йде задуманим шляхом. Жаль мені не відомо, чи знає Він, що його сутність входила в мої розрахунки. Але це й байдуже. Головне - це виростити Ардеса, так, як мені потрібно.
- Спи, молодий Ардес. Відпочинь, до Його приходу. Я вже відчуваю його ауру, - підняв смарагдові очі до неба, кіт. - Я спостерігаю осторонь.
***
Ардес не знав, скільки часу пройшло з того моменту, як він заснув. За вікном було темно, і задував прохолодний вітер, а його тіло покривав холодний піт. Його інстинкти кричали про небезпеку, буквально вивертаючи його нутро навиворіт, змушуючи приготуватися, чи рятуватися.
Він одним ривком кинувся до вікна і поштовхом відчинив прикриті стулки. Серце невиносне, шалено стукало, віддаючи в самих скронях. Волосся на потилиці стало дибки, мурашки покрили шкіру.
- Звіряче чуття, - одразу ж припустив Ардес, і здивувався тому, що чує.
Він не зміг впізнати власний голос, що став грубішим і твердішим, з'явилися нотки насиченого, оксамитового баритону.
Схопившись за горло, він так само усвідомив, що його рука стала ще ширша, а пальці довші і товщі. Він хотів кинутися до дзеркала, але інстинкт не дозволяв йому відійти від вікна. Він відчував, що щось небезпечне має статися.
Взявши над собою контроль, Ардес почав терпеливо, з акцентною увагою, розглядати краєвид за вікном.
Ніч видалася надзвичайно темною. Хмари закривали собою місяці та зірки, прирікаючи людей відчувати первісний страх перед невідомістю у темряві. Знайомий вигляд маленького міста, з його вузькими вулицями та невисокими будинками, змінився нерозбірливими спотвореними контурами.
Рідкісне світло з вікон житлових будинків; блукаючі вогні від факелів варти; самотні стовпи масляних ламп, тільки додавали тіням загадковий трепет, що хвилював уяву.
Трохи вдалині, де розташовувалася невисока кам'яна стіна, в пару метрів завширшки, із захисними вежами та єдиною брамою для входу та виходу, несли свою варту вартові міста Вентум.
Ардес чітко міг розрізнити блукання тьмяних вогнів на стіні, неповторний танець полум'я, що ніби показує всю наростаючу нервозність вартових.
Ще кілька хвилин спостереження та нове явище – туман.
- Природа вважає, що такого мороку недостатньо? - Стиснув кулаки, Ардес. – Або тут приховане щось інше…
Далекі вогні, які хоч якось заспокійливі серця вартових – висвітлюючи їм, шматок кам'яної стіни; почали тьмяніти і в'янути в обіймах густого темного туману. Не звична сіра серпанка, яка застилала пеленою людський погляд, а чорна, мов дим вугільної печі; обпікаюче холодна, що йшла слідом за похмурим туманом, накриваючи собою весь Вентум. Все ближче наближаючись до маєтку сім’ї Аріас.
Ось і момент, коли складені на підвіконні пальця Ардеса теж відчули на собі дотик незвичайного явища.
- Та якого біса тут відбувається?! - відсмикнув руку і вилаявся юнак.
Його звірине чуття збунтувалося з новою силою. Він хотів зірватися з місця і бігти в протилежному цьому місці напрямі. Але розум людини був сильнішим, він змусив Ардеса стояти на місці, і, не моргаючи чекати, що буде далі.
Реакція досвідчених вартових та командирів не змусила себе довго чекати. По всьому місту рознеслися дзвони, що попереджають про напад диких звірів з лісу, за територіями правління Покровителів – людських земель.
Нові вогні, сотні, тисячі вогнищ світла висвітлили темні вулиці, розсіюючи туман. Гучні накази, тупіт ніг і брязкіт зброї, лунав з усіх куточків міста, стікаючись до широких стін, відповідаючи на заклик дзвонів. Наближалася битва, перша на пам'яті Ардеса.
Маєток голови міста не залишився осторонь загального настрою. Сильні, впевнені голоси розносилися з коридорів. Тупіт ніг прислуги та гостей зливався в єдиному військовому марші. Ніхто не залишився осторонь майбутньої битви.
Шановна знать, яка мирно спала в м'яких ліжках, чекаючи дня свята. Перша кинулася до стін, знаючи про важливість виступити єдиним фронтом, проти дикого полчища. Вони усвідомлювали всю серйозність ситуації, і як кардинально можуть вплинути на бій, використовуй свої сили.
- Ардес?! – забувши про пристойність, вбігла до Ардеса, у нічній сорочці та халаті, Лаура. - Відійди від вікна!
Опинившись поряд, дівчина потягла сина за руку, і з зусиллям відтягла від вікна, намагаючись притиснути його до себе.
На її подив, зараз вона була в обіймах сина, спираючись лобом на його плече. Ще вдень, вона була на голову вище за сина, а зараз...
- Ардес…? - Розгублено, з голосом, що зривається від хвилювання, підняла погляд Лаура. - Це ж ти?
- Так, мамо, - і знову незвичний баритон.
- Рок долі та воля Покровителів, - немов у молитві процідила слова, дівчино. – Які неймовірні події вони приготували мені?
Відступила на крок і роздивилася сина пані Аріас.
- Залишайся у своїй кімнаті і нікуди не виходь! Зрозумів? – суворо, тоном, що не терпить відмови, наказувала Лаура.
- Так, - лагідно кивнув, Ардес.
- Я залишу вартових за дверима, - піднялася на шкарпетки, і поцілувала сина в лоба, дівчино. – Будь слухняним.
- Будь обережна, мамо! – вслід дівчині крикнув юнак.
На мить вона сповільнила крок, посміхнулася і швидко пішла геть.
Двоє стражників, зачинивши двері, залишили Ардеса на самоті, їм так здавалося… Як тільки кімната знову залишилася лише з одним її власником, землянин почув знайомий хрипкий бас, схожий на рик:
- Ти готовий?
«Замість того, щоб шукати звіра, сам стань звіром».
Тоді Ардес не сприйняв цей вислів буквально. Вважав фігурою мови, може трохи більше, але на достатньо щоб переживати. Але ті зміни підштовхнули його до інших висновків. Його втручання зародило у тілі дитини фундаментальні зміни. Ардес не розумів, яка сила вплинула на нього, але факти були в наявності, він їх бачив щодня, дивлячись у дзеркало.
«Тваринний світ жорстокий, у ньому виживає найсильніший. Нащадок має мінімальний термін дорослішання, до року вони повинні в змозі самі себе захистити та нагодувати», - лежав на широкому ліжку хлопець, і спостерігав за тим, як повільно опускається сонце до горизонту.
Елементарна істина для світу звірів, а не людей. Тому Ардес не одразу знайшов відповідь на зміни власного тіла. Він пізнавав себе і відчував страх перед невідомим. Його лякало таке стрімке дорослішання, адже йому слідувало старіння.
Замкнений у надрах серця жах, почав підступати з новою силою. Чим ближче підходив день свята – день його народження, тим швидше прискорювалося зростання та формування тіла. Він навіть перестав рахувати кількість споживаної їжі та рідини, щоб заповнити запас енергії.
«Добре ще я народився сином лорда», - перекинувся на спину і втупився в стелю, підліток.
Наростаючі чутки та розмови за спиною, тільки додавали землянину переживань та страху. Та служниця мала рацію, він ховався в бібліотеці та своїй кімнаті, не бажаючи зайвий раз викликати обурення, від якої більше страждала його формальна мама, ніж він сам.
За цей рік Ардес так і не звик до думки, що Лаура його мати. Хоч у ньому й зародилися поверхневі почуття ніжності, за ту турботу та кохання, проявленні жінкою. Правда і зараз, спогади про зміну пелюшок, викликали в ньому сором та досаду, благо становлення звіром скоротило час для подібного.
Ардес також чув чутки про свої очі – дві чорні зіниці в криваво-червоному обрамленні. Сам же не міг пригадати за собою подібного, так само як і не міг пригадати власне виття чи стогін, як тільки це не називали пліткарі.
«Може, це вже перебільшення? У страху очі великі», - прикрив очі, підліток.
Також він помітив інші особливості, зокрема потреби сну – вони практично були відсутні. Навіть пильнуючи кілька днів без відпочинку, з максимальним навантаженням тіла і розуму, він зберігав ясність розуму та енергію тіла. Саме ця особливість дозволила йому почерпнути базову інформацію цього світу, на більше бібліотека сім'ї Аріас була не здатна.
«Доведеться шукати інші місця, з більшою інформацією. На думку спадає лише Каста Мудреців, малочислена і прихована від очей…», - ляснув, від досади, подушку, землянин.
Нехай сон і був рідкістю для Ардеса, але був обов'язковим, як і всім смертних істот. Втома, накопичена за ці дні, хвилями находила на тіло, змушуючи все рідше піднімати повіки, доки Ардес остаточно не поринув у блаженний сон.
- День твого, не побоюсь слова, піднесення не за горами, - вийшов з тіні червоний кіт, дочекавшись, коли підліток засне. – Цікаво, як мої очі та Його сутність вплинуть на твоє тіло та розум. Як інтригує, доля, що прихована у темряві. Нехай, зараз все і йде задуманим шляхом. Жаль мені не відомо, чи знає Він, що його сутність входила в мої розрахунки. Але це й байдуже. Головне - це виростити Ардеса, так, як мені потрібно.
- Спи, молодий Ардес. Відпочинь, до Його приходу. Я вже відчуваю його ауру, - підняв смарагдові очі до неба, кіт. - Я спостерігаю осторонь.
***
Ардес не знав, скільки часу пройшло з того моменту, як він заснув. За вікном було темно, і задував прохолодний вітер, а його тіло покривав холодний піт. Його інстинкти кричали про небезпеку, буквально вивертаючи його нутро навиворіт, змушуючи приготуватися, чи рятуватися.
Він одним ривком кинувся до вікна і поштовхом відчинив прикриті стулки. Серце невиносне, шалено стукало, віддаючи в самих скронях. Волосся на потилиці стало дибки, мурашки покрили шкіру.
- Звіряче чуття, - одразу ж припустив Ардес, і здивувався тому, що чує.
Він не зміг впізнати власний голос, що став грубішим і твердішим, з'явилися нотки насиченого, оксамитового баритону.
Схопившись за горло, він так само усвідомив, що його рука стала ще ширша, а пальці довші і товщі. Він хотів кинутися до дзеркала, але інстинкт не дозволяв йому відійти від вікна. Він відчував, що щось небезпечне має статися.
Взявши над собою контроль, Ардес почав терпеливо, з акцентною увагою, розглядати краєвид за вікном.
Ніч видалася надзвичайно темною. Хмари закривали собою місяці та зірки, прирікаючи людей відчувати первісний страх перед невідомістю у темряві. Знайомий вигляд маленького міста, з його вузькими вулицями та невисокими будинками, змінився нерозбірливими спотвореними контурами.
Рідкісне світло з вікон житлових будинків; блукаючі вогні від факелів варти; самотні стовпи масляних ламп, тільки додавали тіням загадковий трепет, що хвилював уяву.
Трохи вдалині, де розташовувалася невисока кам'яна стіна, в пару метрів завширшки, із захисними вежами та єдиною брамою для входу та виходу, несли свою варту вартові міста Вентум.
Ардес чітко міг розрізнити блукання тьмяних вогнів на стіні, неповторний танець полум'я, що ніби показує всю наростаючу нервозність вартових.
Ще кілька хвилин спостереження та нове явище – туман.
- Природа вважає, що такого мороку недостатньо? - Стиснув кулаки, Ардес. – Або тут приховане щось інше…
Далекі вогні, які хоч якось заспокійливі серця вартових – висвітлюючи їм, шматок кам'яної стіни; почали тьмяніти і в'янути в обіймах густого темного туману. Не звична сіра серпанка, яка застилала пеленою людський погляд, а чорна, мов дим вугільної печі; обпікаюче холодна, що йшла слідом за похмурим туманом, накриваючи собою весь Вентум. Все ближче наближаючись до маєтку сім’ї Аріас.
Ось і момент, коли складені на підвіконні пальця Ардеса теж відчули на собі дотик незвичайного явища.
- Та якого біса тут відбувається?! - відсмикнув руку і вилаявся юнак.
Його звірине чуття збунтувалося з новою силою. Він хотів зірватися з місця і бігти в протилежному цьому місці напрямі. Але розум людини був сильнішим, він змусив Ардеса стояти на місці, і, не моргаючи чекати, що буде далі.
Реакція досвідчених вартових та командирів не змусила себе довго чекати. По всьому місту рознеслися дзвони, що попереджають про напад диких звірів з лісу, за територіями правління Покровителів – людських земель.
Нові вогні, сотні, тисячі вогнищ світла висвітлили темні вулиці, розсіюючи туман. Гучні накази, тупіт ніг і брязкіт зброї, лунав з усіх куточків міста, стікаючись до широких стін, відповідаючи на заклик дзвонів. Наближалася битва, перша на пам'яті Ардеса.
Маєток голови міста не залишився осторонь загального настрою. Сильні, впевнені голоси розносилися з коридорів. Тупіт ніг прислуги та гостей зливався в єдиному військовому марші. Ніхто не залишився осторонь майбутньої битви.
Шановна знать, яка мирно спала в м'яких ліжках, чекаючи дня свята. Перша кинулася до стін, знаючи про важливість виступити єдиним фронтом, проти дикого полчища. Вони усвідомлювали всю серйозність ситуації, і як кардинально можуть вплинути на бій, використовуй свої сили.
- Ардес?! – забувши про пристойність, вбігла до Ардеса, у нічній сорочці та халаті, Лаура. - Відійди від вікна!
Опинившись поряд, дівчина потягла сина за руку, і з зусиллям відтягла від вікна, намагаючись притиснути його до себе.
На її подив, зараз вона була в обіймах сина, спираючись лобом на його плече. Ще вдень, вона була на голову вище за сина, а зараз...
- Ардес…? - Розгублено, з голосом, що зривається від хвилювання, підняла погляд Лаура. - Це ж ти?
- Так, мамо, - і знову незвичний баритон.
- Рок долі та воля Покровителів, - немов у молитві процідила слова, дівчино. – Які неймовірні події вони приготували мені?
Відступила на крок і роздивилася сина пані Аріас.
- Залишайся у своїй кімнаті і нікуди не виходь! Зрозумів? – суворо, тоном, що не терпить відмови, наказувала Лаура.
- Так, - лагідно кивнув, Ардес.
- Я залишу вартових за дверима, - піднялася на шкарпетки, і поцілувала сина в лоба, дівчино. – Будь слухняним.
- Будь обережна, мамо! – вслід дівчині крикнув юнак.
На мить вона сповільнила крок, посміхнулася і швидко пішла геть.
Двоє стражників, зачинивши двері, залишили Ардеса на самоті, їм так здавалося… Як тільки кімната знову залишилася лише з одним її власником, землянин почув знайомий хрипкий бас, схожий на рик:
- Ти готовий?
Коментарі