Глава 2. Ритуал
Глибоко під фамільним маєтком сім'ї Аріас, знаходилося запечатане підземелля. Багато поколінь тому, засновник сім'ї знайшов цей давній пам'ятник з його численними таємницями.
Саме підземелля являло собою дуже високе овальне приміщення невеликої площі. По периметру стін нагромаджувалися дванадцять круглих колон. Від самої основи, до стелі, вони були прикрашені численними рунами, формулами та складними геометричними фігурами, хаотично переплетеними між собою. Створений візерунок всіляких неймовірних форм, ієрогліфів, візерунків, формул, немислимо створював єдину, неповторну гравюру досконалості, або абсолютного початку, що не залишає можливості для розуміння звичайною смертною істотою.
Між колонами – на стінах, були вигравірувані численні складні малюнки з невідомими звірами; які схилили коліна перед єдиною істотою на шануванні його могутності и влади. З цих же фресок, засновник родини Аріас, зміг швидко наблизитися до розгадки підземелля. Кожне з кам'яних гравірувань демонструвало лише одне – криваву жертву та тотальне шанування та домінування.
На колонах формули і руни не обривалися, вони розповсюджувались від основи і застилали собою всю підлогу, формуючи неймовірно складний, але точний спіральний візерунок. У центрі візерунка, де і знаходився центр залу, стояли кам'яні плити в два метри заввишки і метр завширшки, на кожній з них були висічені множинні тексти, невідомою в цьому світі мовою.
Між ними, в номінальному початку всіх формул і геометричних малюнків, був маленький круглий отвір, товщиною не більше ніж великий палець руки. В точності над ним, високо над землею, нагромаджувався гострий кам'яний пік, що походив на творіння природи, ніж людське втручання.
Він був єдиною частиною підземелля, що не має чіткої певної форми, але це не вберегло його від нанесення рун та формул. Навпаки, він був найгустіше вкритий різноманітними візерунками в овальному залі. Крім згаданих рун, на ньому перепліталися схожі написи, що вигравірували на кам'яних плитах під ним.
На одній із фресок була зображена саме ця овальна зала з дванадцятьма колонами. На ній люди стояли навколішки і підняли руки до неба. У центрі сформованого кола людей, стояв один, з ножем у руках, а під його ногами лежала – жертва ритуалу.
Предок Аарона, сміливо припустив, що ці фрески позначають жертвопринесення якомусь створінню, щоб призвати його в цей світ. Будучи праведним чоловіком, вихований на доктринах честі та гідності, він не міг дозволити собі експериментувати із ритуалом. Також він кинув усі спроби розшифрувати стародавню мову і дізнатися про всі загадки цього місця. Адже навіть найдавніші епохи, ще з часів становлення Звірів Покровителів, не мали в собі згадки про подібні букви чи слова. Ніщо не заважало впевненості в тому, що все це було знатно таємничим, занадто древнім та неймовірно жахливим.
Побоюючись, що інші люди з більш підступними серцями та злими помислами знайдуть це місце. Він збудував над входом у підземелля родовий маєток Аріас, і запечатав вхід. Суворо заборонивши входити в нього. З покоління в покоління, нинішній Глава сім'ї передавав цю таємницю своєму нащадку, і так само накладену заборону на його відвідування та поширення про його існування.
Після жахливих звісток Аарон провів цілу ніч у роздумах про те, що ж він міг зробити, щоб урятувати свою дитину та дружину. Єдине, що не заперечила його логіка, стала надія на цю залу. Сам він ніколи не спускався сюди, після єдиного разу, коли його батько передав йому права спадкоємця і таємниці їхнього роду. Невідомість, тільки розпалила його розпач, підштовхуючи к ризикованим діям.
Він відчинив замкнені двері!
Уважно розглянувши кожну настінну фреску, Аарон дійшов того ж висновку, що і його предок. І йому було начхати, наскільки ця істота могла бути жахливою і злою. Його цікавило одне – можливість вирвати життя дитини и жінки із холодних, могутніх рук смерті.
Відомий серед людей, як добра людина з бездоганною репутацією, Аарон все своє життя виховувався за доктринами сім'ї – які ставлять честь і праведність, вище за власні бажання. Він сам не міг припустити, що настануть часи, коли відмовитися від власного «Я» стане єдиним з можливих варіантів.
Відчай огорнув серце батька і чоловіка, тільки через це, він був готовий піти на все. Використовуючи своє становище та вплив, як голова однієї з почесних сімей, Аарон вирішив діяти. Побоюючись свого викриття, він вирішив вдатися до допомоги свого найвірнішого слуги - Тораса.
Не посвячуючи його в усі деталі, він лише наказав привести в маєток кілька засуджених на смерть злочинців. За лічені години доручення було виконано, і Аарон повів Агнців до свого кінця.
П'ятеро чоловіків і дві жінки, щільно пов'язані мотузкою, з товстими кляпами у роті, мляво тягли ноги вузьким сирим коридором. Єдиним світлом був факел Аарона. Спочатку бранці могли подумати – їх вирішили помилувати. Все-таки репутація глави сім'ї Аріас укорінилася в умах людей, як благочестивий та справедливий. Вони не могли припустити, що стануть жертвопринесенням невідомій істоті.
Чим глибше бранці спускалися під землю, тим холодніше ставало повітря. Але замість мерзлоти вони обливалися потом від нервів. Їм здавалося, що стукіт їхніх сердець відбивав від кам'яних стін.
Опинившись у овальному залі з колонами, злочинці на секунду забулися, навіть їхнє серце завмерло від побаченої картини. Невідомі формули і руни з малюнками, затьмарили їхню свідомість, занурюючи в себе, підштовхуючи домисли к лаконічному фіналу їх життів.
У почуття їх привів різкий поштовх, від якого вони колінами приземлилися на кам'яну підлогу і внаслідок впали всім тілом. Викинувши смолоскип убік, Аарон підбіг до найближчого до нього бранця і, перерізавши мотузку, яка зв'язувала всіх разом, потягнув його до кам'яних плит.
Що стосується світла в залі, чоловік не міг назвати причин, або хоч якось раціонально пояснити, як він може бачити тут, без жодного джерела світла. Але істина була такою, тут він бачив ще більш детально, ніж при полуденному сонці.
Побоюючись того, що в нього не вистачить духу зробити задумане, Аарон різкими і швидкими рухами встромив ножа в шию чоловіка, і кинув тіло поряд із тонким отвором в підлозі. Сталося те, чого він не міг очікувати.
Замість природної поведінки рідкої крові, де вона повинна була калюжею накопичуватися у трупа, вона стрімко почала просочуватися в кожну виїмку та рельєф всіх малюнків приміщення. За кілька хвилин, за які людина встигне кілька разів моргнути, на місці нового трупа, лежала висохла мумія. Крові вистачило лише на невеликий шматок рун та формул.
На Аарона каменем впала жахлива істина, що відкрилася перед очима. Цих сімох було дуже мало...
Почалися перегони з часом.
Щоразу він посилав слугу Тораса за новими злочинцями. Зараз уже було не важливо, засуджені вони до смерті, чи ні. Навіть маленький злочин став причиною їхньої загибелі в цих кам'яних списаних стінах. Десятки людей стали жертвою, насичуючи своєю кров'ю кожен малюнок овальної зали.
Але голод істоти був неймовірний. Навіть цих п'ятдесятьох людей було недостатньо, в'язниця сім'ї Аріас спорожніла. Аарон був непохитний. Він фанатично, як безумець, жадав ще, зупинитися зараз, коли на його руках уже було безліч смертей, він не міг. У слід за злочинцями йшли хворі та старі люди, ті, кому залишився малий термін.
Без жодного питання, Торас виконував волю свого Пана. Силою і вмовляннями, він приводив нових жертв, несвідомо намагаючись вгамувати голод істоти, чия поява не обіцяла нічого з того, що уявив Аарон.
Коли сімдесят друга людина перетворилася на мумію, а очі Аарона більше нагадували очі божевільного, кожна формула, кожен рунічний знак і кожен геометричний малюнок просочився червоною рідиною. Залу заповнило яскраво-червоне туманне марево, створюючи дивовижне свічення.
У момент, коли червоні лінії торкнулися гострого піку, що звисає вниз, дванадцять колон спалахнули сліпучим світлом. Кожна крапля, розподілені по безлічі поглиблень, почали стрімко прямувати до кам'яного піку. Насичуючи та перетворюючи його.
Сірий обеліск із металевим відливом забарвився у колір крові. З кожним новим подихом, його колір ставав все більш насиченим і контрастним. Аарону здавалося, що природний камінь почав пульсувати – відбивати правильний ритм, схожий на стукіт серця.
Як живий, він зосереджував у собі всю скупчену кров, конденсуючи її на своєму гострому кінці. Ще через пару коротких миттєвостей, все неймовірне яскраво-червоне світло, зосередилося на кінці кам'яного сталактиту. І єдина крапля, схожа з чистим, насиченим рубіном, подалася природній силі тяжіння – помчавши вниз.
У польоті мерехтіння підкидувало відблиски на всю овальну залу, вона переливалася і створювала похмуру і моторошну атмосферу безпорадності. Серце і душа Аарона тремтіла в страху. Його скував первісний жах, незрівнянний ні з чим, що він відчував досі.
Одна єдина крапля випромінювала атмосферу кошмару та тиранії. Цієї миті, коли вона стрімко падала у вузький отвір у підлозі, він шкодував про свою провину і навіть не уявляв, який жах накликав на себе і весь цей світ.
Він хотів тікати, але не міг. Ноги приросли до підлоги, м'язи напружилися до своєї межи, жили пульсували на шиї, уся його сутність чекала невідомого.
Під акомпанемент безмовності та тиші, рубінова крапля провалилася точно в центр отвору. Від страху Аарон заплющив очі, не знаючи, чого чекати. Невже зараз із-під землі почне виповзати гігантських розмірів тіло. Або може жадібна до крові істота зламає простір і з'явиться через його спину.
Один подих, ще один, і слідом, і так далі. Аарон відраховував у своїй голові, кожен свій глибокий вдих і видих. Овальна зала все ще огортала тиша. З кожним новим ковтком повітря Аарону мало стати спокійніше, адже жодна з його побоювань не відбулася, але його почуття кричали протилежне.
Йому здавалося, що кожна хвилина тиші лише згущувала тутешню атмосферу. Вона ставала все більш густою і в'язкою, тільки-но простягти руки і її можна було вхопити. Градус ставав дедалі нижчим, поки з-за рота не почав йти пар, а кінчики пальців відмерзати. Почуття сильнішого морозу пробирало шкіру, як тисячі голок пронизували тіло.
Зараз він уже хотів кричати, завивати як звір, аби розвіяти пронизливу, до мозку кісток, атмосферу безвиході. Його розум грав із ним у небезпечну гру. Він перестав усвідомлювати, чи реальні його відчуття, чи ні. З трансу його душевних стогонів вивели глухі й дзвінкі хлопки, що луною відбивають від стін. У слід за дзвінким звуком послухався голос, описати які було неможливо. Аарону здавалося, що саме небо, чи весь світ, говорив у саме його єство, зачіпаючи кожен шматочок душі.
- Сімдесят дві людини... непогано. Цікаво, чи не спровокуй я завершення ритуалу призиву, ти б продовжив убивати? Де була б твоя межа? Сотні? Тисяча? Або більше. Скільки людей на цій маленькій ділянці землі?
Серед цієї неймовірної гнітючої тиші, де єдиними свідками скоєного злочину стали кам'яні стіни. Незнайомий голос звучав надто страшно і до неймовірного голосно. Ааронові знов здавалося, що його розум грає з ним у ігри і що реальність усього занадто ілюзорна.
Зроблена жорстокість з такою холоднокровністю і відчуженістю, де він був схожий на жорстокого демона, поряд з нервозністю і тягарем відповідальності, за егоїстичні бажання врятувати свою дитину та кохану шляхом смертей багатьох винних та невинних людей; могли звести з розуму будь-кого, навіть таких міцних розумом і тілом людей, як Аарон.
Цілком усвідомлюючи тяжкість своїх дій, і буквально молячись про успіх своєї кошмарної авантюри. Чоловік не міг повірити власним вухам. Реальність це, або жахливий сон. Чи справді він міг створити таке, що викликало у цей світ певну істоту.
- Розмірковуєш про реальність того, що відбувається? – ніби прочитавши думки чоловіка, знову заговорив голос – відбиваючи болем у скронях.
- Я ... - намагався придушити стукіт серця в грудях Аарон.
- Не продовжуй поки, - відразу ж перебив спробу того, істота. - Мені нікуди поспішати, час для мене нічого не означає. На відміну від вас – людей. Спочатку візьми себе в руки. У мене немає бажання вести розмову з людиною, яка і два слова зв'язати не може, через свій страх. Особливо з тим, хто вперше за багато тисячоліть закликав мене у цей маленький світ. Щодо питання, що блукає у твоїй голові – це реальність. Можливо, зараз все більш реально, ніж за все твоє коротке життя. Живете в незнанні і вмираєте в ньому.
- Хто ти, чи що ти? - Нарешті зібрався з думками чоловік, але так і не наважився обернутися, на голос співрозмовника.
Нехай для покликаної істоти час і був чимось несуттєвим. Але Аарон не міг дозволити собі такої розкоші. Саме часу він не мав.
- Неістотне питання, - якби Аарон обернувся, він би зміг побачити відчуженість співрозмовника, і недбалий помах руки, - ці знання не врятують; ні життя твоєї дитини, ні життя твоєї коханої дружини. Правильно формулюй свою думку на вустах. Інакше я утрачу весь інтерес.
- Я, бажаю, порятунку моєї дитини та дружини, яка ціна? – впевнено, без вагань обернувся на голос за спиною, Аарон.
Впадати в безпам'ятство і тим більше занурюватися в швидкоплинний шок або подив, у Аарона не було часу; навіть коли він побачив перед собою точну копію себе, ніби чоловік говорив зі своїм відображенням у дзеркалі, що знову підштовхувало к думкам о нереальності подій.
Нові враження, стрес і безсоння, які його переслідують ці кілька днів, могли звести з розуму самого розсудливого з людей, але, невловимий страх и холодний погляд кричав о реальності двійника перед ним.
- Правильне питання, те з якого і вимагалося розпочати розмову, - лукаво посміхнулося «відбиття». - Ціна ... буде залежати від вашої дитини, і безліч інших факторів. Навіть я не можу сказати, наскільки довга мить вашого життя пройде, перш ніж я отримаю свою плату. Для мене термін твого життя - мить, тому неважливо, як довго ти проживеш, твоя душа буде моєю.
"І події твого життя, як і життя твого сина та інших, будуть диктовані мною", - вже подумки, тільки для власних міркувань, додало істоту із заклику.
- Ціна порятунку моїх дружини та дитини – моє життя?! – не міг повірити почутому Аарон, і питав лише для точної лаконічної відповіді збоку.
- Так.
- Я згоден, - без найменшого вагання і затримки, викарбував як рядовий солдат, одержуючи наказ, чоловік.
- Угоду складено! - Знову лукава посмішка, і підземелля для ритуалу знову огорнула тягуча, смертна туга і тиша.
Аарон лише міцно стиснув кулаки, до білизни кісточок рук, і насамкінець кинувши погляд на жертовний вівтар - покинув катакомби. Поклявшись, ніколи більше не відвідувати ці прокляті місця.
Саме підземелля являло собою дуже високе овальне приміщення невеликої площі. По периметру стін нагромаджувалися дванадцять круглих колон. Від самої основи, до стелі, вони були прикрашені численними рунами, формулами та складними геометричними фігурами, хаотично переплетеними між собою. Створений візерунок всіляких неймовірних форм, ієрогліфів, візерунків, формул, немислимо створював єдину, неповторну гравюру досконалості, або абсолютного початку, що не залишає можливості для розуміння звичайною смертною істотою.
Між колонами – на стінах, були вигравірувані численні складні малюнки з невідомими звірами; які схилили коліна перед єдиною істотою на шануванні його могутності и влади. З цих же фресок, засновник родини Аріас, зміг швидко наблизитися до розгадки підземелля. Кожне з кам'яних гравірувань демонструвало лише одне – криваву жертву та тотальне шанування та домінування.
На колонах формули і руни не обривалися, вони розповсюджувались від основи і застилали собою всю підлогу, формуючи неймовірно складний, але точний спіральний візерунок. У центрі візерунка, де і знаходився центр залу, стояли кам'яні плити в два метри заввишки і метр завширшки, на кожній з них були висічені множинні тексти, невідомою в цьому світі мовою.
Між ними, в номінальному початку всіх формул і геометричних малюнків, був маленький круглий отвір, товщиною не більше ніж великий палець руки. В точності над ним, високо над землею, нагромаджувався гострий кам'яний пік, що походив на творіння природи, ніж людське втручання.
Він був єдиною частиною підземелля, що не має чіткої певної форми, але це не вберегло його від нанесення рун та формул. Навпаки, він був найгустіше вкритий різноманітними візерунками в овальному залі. Крім згаданих рун, на ньому перепліталися схожі написи, що вигравірували на кам'яних плитах під ним.
На одній із фресок була зображена саме ця овальна зала з дванадцятьма колонами. На ній люди стояли навколішки і підняли руки до неба. У центрі сформованого кола людей, стояв один, з ножем у руках, а під його ногами лежала – жертва ритуалу.
Предок Аарона, сміливо припустив, що ці фрески позначають жертвопринесення якомусь створінню, щоб призвати його в цей світ. Будучи праведним чоловіком, вихований на доктринах честі та гідності, він не міг дозволити собі експериментувати із ритуалом. Також він кинув усі спроби розшифрувати стародавню мову і дізнатися про всі загадки цього місця. Адже навіть найдавніші епохи, ще з часів становлення Звірів Покровителів, не мали в собі згадки про подібні букви чи слова. Ніщо не заважало впевненості в тому, що все це було знатно таємничим, занадто древнім та неймовірно жахливим.
Побоюючись, що інші люди з більш підступними серцями та злими помислами знайдуть це місце. Він збудував над входом у підземелля родовий маєток Аріас, і запечатав вхід. Суворо заборонивши входити в нього. З покоління в покоління, нинішній Глава сім'ї передавав цю таємницю своєму нащадку, і так само накладену заборону на його відвідування та поширення про його існування.
Після жахливих звісток Аарон провів цілу ніч у роздумах про те, що ж він міг зробити, щоб урятувати свою дитину та дружину. Єдине, що не заперечила його логіка, стала надія на цю залу. Сам він ніколи не спускався сюди, після єдиного разу, коли його батько передав йому права спадкоємця і таємниці їхнього роду. Невідомість, тільки розпалила його розпач, підштовхуючи к ризикованим діям.
Він відчинив замкнені двері!
Уважно розглянувши кожну настінну фреску, Аарон дійшов того ж висновку, що і його предок. І йому було начхати, наскільки ця істота могла бути жахливою і злою. Його цікавило одне – можливість вирвати життя дитини и жінки із холодних, могутніх рук смерті.
Відомий серед людей, як добра людина з бездоганною репутацією, Аарон все своє життя виховувався за доктринами сім'ї – які ставлять честь і праведність, вище за власні бажання. Він сам не міг припустити, що настануть часи, коли відмовитися від власного «Я» стане єдиним з можливих варіантів.
Відчай огорнув серце батька і чоловіка, тільки через це, він був готовий піти на все. Використовуючи своє становище та вплив, як голова однієї з почесних сімей, Аарон вирішив діяти. Побоюючись свого викриття, він вирішив вдатися до допомоги свого найвірнішого слуги - Тораса.
Не посвячуючи його в усі деталі, він лише наказав привести в маєток кілька засуджених на смерть злочинців. За лічені години доручення було виконано, і Аарон повів Агнців до свого кінця.
П'ятеро чоловіків і дві жінки, щільно пов'язані мотузкою, з товстими кляпами у роті, мляво тягли ноги вузьким сирим коридором. Єдиним світлом був факел Аарона. Спочатку бранці могли подумати – їх вирішили помилувати. Все-таки репутація глави сім'ї Аріас укорінилася в умах людей, як благочестивий та справедливий. Вони не могли припустити, що стануть жертвопринесенням невідомій істоті.
Чим глибше бранці спускалися під землю, тим холодніше ставало повітря. Але замість мерзлоти вони обливалися потом від нервів. Їм здавалося, що стукіт їхніх сердець відбивав від кам'яних стін.
Опинившись у овальному залі з колонами, злочинці на секунду забулися, навіть їхнє серце завмерло від побаченої картини. Невідомі формули і руни з малюнками, затьмарили їхню свідомість, занурюючи в себе, підштовхуючи домисли к лаконічному фіналу їх життів.
У почуття їх привів різкий поштовх, від якого вони колінами приземлилися на кам'яну підлогу і внаслідок впали всім тілом. Викинувши смолоскип убік, Аарон підбіг до найближчого до нього бранця і, перерізавши мотузку, яка зв'язувала всіх разом, потягнув його до кам'яних плит.
Що стосується світла в залі, чоловік не міг назвати причин, або хоч якось раціонально пояснити, як він може бачити тут, без жодного джерела світла. Але істина була такою, тут він бачив ще більш детально, ніж при полуденному сонці.
Побоюючись того, що в нього не вистачить духу зробити задумане, Аарон різкими і швидкими рухами встромив ножа в шию чоловіка, і кинув тіло поряд із тонким отвором в підлозі. Сталося те, чого він не міг очікувати.
Замість природної поведінки рідкої крові, де вона повинна була калюжею накопичуватися у трупа, вона стрімко почала просочуватися в кожну виїмку та рельєф всіх малюнків приміщення. За кілька хвилин, за які людина встигне кілька разів моргнути, на місці нового трупа, лежала висохла мумія. Крові вистачило лише на невеликий шматок рун та формул.
На Аарона каменем впала жахлива істина, що відкрилася перед очима. Цих сімох було дуже мало...
Почалися перегони з часом.
Щоразу він посилав слугу Тораса за новими злочинцями. Зараз уже було не важливо, засуджені вони до смерті, чи ні. Навіть маленький злочин став причиною їхньої загибелі в цих кам'яних списаних стінах. Десятки людей стали жертвою, насичуючи своєю кров'ю кожен малюнок овальної зали.
Але голод істоти був неймовірний. Навіть цих п'ятдесятьох людей було недостатньо, в'язниця сім'ї Аріас спорожніла. Аарон був непохитний. Він фанатично, як безумець, жадав ще, зупинитися зараз, коли на його руках уже було безліч смертей, він не міг. У слід за злочинцями йшли хворі та старі люди, ті, кому залишився малий термін.
Без жодного питання, Торас виконував волю свого Пана. Силою і вмовляннями, він приводив нових жертв, несвідомо намагаючись вгамувати голод істоти, чия поява не обіцяла нічого з того, що уявив Аарон.
Коли сімдесят друга людина перетворилася на мумію, а очі Аарона більше нагадували очі божевільного, кожна формула, кожен рунічний знак і кожен геометричний малюнок просочився червоною рідиною. Залу заповнило яскраво-червоне туманне марево, створюючи дивовижне свічення.
У момент, коли червоні лінії торкнулися гострого піку, що звисає вниз, дванадцять колон спалахнули сліпучим світлом. Кожна крапля, розподілені по безлічі поглиблень, почали стрімко прямувати до кам'яного піку. Насичуючи та перетворюючи його.
Сірий обеліск із металевим відливом забарвився у колір крові. З кожним новим подихом, його колір ставав все більш насиченим і контрастним. Аарону здавалося, що природний камінь почав пульсувати – відбивати правильний ритм, схожий на стукіт серця.
Як живий, він зосереджував у собі всю скупчену кров, конденсуючи її на своєму гострому кінці. Ще через пару коротких миттєвостей, все неймовірне яскраво-червоне світло, зосередилося на кінці кам'яного сталактиту. І єдина крапля, схожа з чистим, насиченим рубіном, подалася природній силі тяжіння – помчавши вниз.
У польоті мерехтіння підкидувало відблиски на всю овальну залу, вона переливалася і створювала похмуру і моторошну атмосферу безпорадності. Серце і душа Аарона тремтіла в страху. Його скував первісний жах, незрівнянний ні з чим, що він відчував досі.
Одна єдина крапля випромінювала атмосферу кошмару та тиранії. Цієї миті, коли вона стрімко падала у вузький отвір у підлозі, він шкодував про свою провину і навіть не уявляв, який жах накликав на себе і весь цей світ.
Він хотів тікати, але не міг. Ноги приросли до підлоги, м'язи напружилися до своєї межи, жили пульсували на шиї, уся його сутність чекала невідомого.
Під акомпанемент безмовності та тиші, рубінова крапля провалилася точно в центр отвору. Від страху Аарон заплющив очі, не знаючи, чого чекати. Невже зараз із-під землі почне виповзати гігантських розмірів тіло. Або може жадібна до крові істота зламає простір і з'явиться через його спину.
Один подих, ще один, і слідом, і так далі. Аарон відраховував у своїй голові, кожен свій глибокий вдих і видих. Овальна зала все ще огортала тиша. З кожним новим ковтком повітря Аарону мало стати спокійніше, адже жодна з його побоювань не відбулася, але його почуття кричали протилежне.
Йому здавалося, що кожна хвилина тиші лише згущувала тутешню атмосферу. Вона ставала все більш густою і в'язкою, тільки-но простягти руки і її можна було вхопити. Градус ставав дедалі нижчим, поки з-за рота не почав йти пар, а кінчики пальців відмерзати. Почуття сильнішого морозу пробирало шкіру, як тисячі голок пронизували тіло.
Зараз він уже хотів кричати, завивати як звір, аби розвіяти пронизливу, до мозку кісток, атмосферу безвиході. Його розум грав із ним у небезпечну гру. Він перестав усвідомлювати, чи реальні його відчуття, чи ні. З трансу його душевних стогонів вивели глухі й дзвінкі хлопки, що луною відбивають від стін. У слід за дзвінким звуком послухався голос, описати які було неможливо. Аарону здавалося, що саме небо, чи весь світ, говорив у саме його єство, зачіпаючи кожен шматочок душі.
- Сімдесят дві людини... непогано. Цікаво, чи не спровокуй я завершення ритуалу призиву, ти б продовжив убивати? Де була б твоя межа? Сотні? Тисяча? Або більше. Скільки людей на цій маленькій ділянці землі?
Серед цієї неймовірної гнітючої тиші, де єдиними свідками скоєного злочину стали кам'яні стіни. Незнайомий голос звучав надто страшно і до неймовірного голосно. Ааронові знов здавалося, що його розум грає з ним у ігри і що реальність усього занадто ілюзорна.
Зроблена жорстокість з такою холоднокровністю і відчуженістю, де він був схожий на жорстокого демона, поряд з нервозністю і тягарем відповідальності, за егоїстичні бажання врятувати свою дитину та кохану шляхом смертей багатьох винних та невинних людей; могли звести з розуму будь-кого, навіть таких міцних розумом і тілом людей, як Аарон.
Цілком усвідомлюючи тяжкість своїх дій, і буквально молячись про успіх своєї кошмарної авантюри. Чоловік не міг повірити власним вухам. Реальність це, або жахливий сон. Чи справді він міг створити таке, що викликало у цей світ певну істоту.
- Розмірковуєш про реальність того, що відбувається? – ніби прочитавши думки чоловіка, знову заговорив голос – відбиваючи болем у скронях.
- Я ... - намагався придушити стукіт серця в грудях Аарон.
- Не продовжуй поки, - відразу ж перебив спробу того, істота. - Мені нікуди поспішати, час для мене нічого не означає. На відміну від вас – людей. Спочатку візьми себе в руки. У мене немає бажання вести розмову з людиною, яка і два слова зв'язати не може, через свій страх. Особливо з тим, хто вперше за багато тисячоліть закликав мене у цей маленький світ. Щодо питання, що блукає у твоїй голові – це реальність. Можливо, зараз все більш реально, ніж за все твоє коротке життя. Живете в незнанні і вмираєте в ньому.
- Хто ти, чи що ти? - Нарешті зібрався з думками чоловік, але так і не наважився обернутися, на голос співрозмовника.
Нехай для покликаної істоти час і був чимось несуттєвим. Але Аарон не міг дозволити собі такої розкоші. Саме часу він не мав.
- Неістотне питання, - якби Аарон обернувся, він би зміг побачити відчуженість співрозмовника, і недбалий помах руки, - ці знання не врятують; ні життя твоєї дитини, ні життя твоєї коханої дружини. Правильно формулюй свою думку на вустах. Інакше я утрачу весь інтерес.
- Я, бажаю, порятунку моєї дитини та дружини, яка ціна? – впевнено, без вагань обернувся на голос за спиною, Аарон.
Впадати в безпам'ятство і тим більше занурюватися в швидкоплинний шок або подив, у Аарона не було часу; навіть коли він побачив перед собою точну копію себе, ніби чоловік говорив зі своїм відображенням у дзеркалі, що знову підштовхувало к думкам о нереальності подій.
Нові враження, стрес і безсоння, які його переслідують ці кілька днів, могли звести з розуму самого розсудливого з людей, але, невловимий страх и холодний погляд кричав о реальності двійника перед ним.
- Правильне питання, те з якого і вимагалося розпочати розмову, - лукаво посміхнулося «відбиття». - Ціна ... буде залежати від вашої дитини, і безліч інших факторів. Навіть я не можу сказати, наскільки довга мить вашого життя пройде, перш ніж я отримаю свою плату. Для мене термін твого життя - мить, тому неважливо, як довго ти проживеш, твоя душа буде моєю.
"І події твого життя, як і життя твого сина та інших, будуть диктовані мною", - вже подумки, тільки для власних міркувань, додало істоту із заклику.
- Ціна порятунку моїх дружини та дитини – моє життя?! – не міг повірити почутому Аарон, і питав лише для точної лаконічної відповіді збоку.
- Так.
- Я згоден, - без найменшого вагання і затримки, викарбував як рядовий солдат, одержуючи наказ, чоловік.
- Угоду складено! - Знову лукава посмішка, і підземелля для ритуалу знову огорнула тягуча, смертна туга і тиша.
Аарон лише міцно стиснув кулаки, до білизни кісточок рук, і насамкінець кинувши погляд на жертовний вівтар - покинув катакомби. Поклявшись, ніколи більше не відвідувати ці прокляті місця.
Коментарі