Глава 9. Невігластво
Дев'ять днів залишалося до знаменного дня роду Аріас – перший день народження первістка нинішнього глави Аарона. Приготування до пишної урочистості йшло повним ходом, вже не перший день. Гості все перебували, у прислузі та самим господарям будинку, роботи тільки додалося.
Рано вранці – до світанку, у широких коридорах з високими стелями, тихо й акуратно бігали покоївки та слуги, намагаючись не потривожити відпочиваючих гостей. Сірі кам'яні стіни всіх звивистих коридорів обрамляли собою великі вітражні вікна.
Між кожним вікном висіли гобелени, та картини відомих майстрів. Деякі з них, виділялися серед інших, бляклістю фарб і відчутним виглядом старості, але саме подібні стародавні витвори мистецтва викликали непідробну заздрість і захоплення гостей.
Холодну підлогу застелили м'якими килимами синіх і червоних кольорів – кольору герба родини Аріас, - синя змія з широким капюшоном, зависла над червоним мечем.
Масляні лампи тьмяно догорали, поступаючись місцем сонцю, що сходить на східному горизонті, чиї промені почали прорізати похмурі сірі хмари. Початок весни виявився доволі сирим та багатим на дощі та грози, що ще більше додавало клопоту господарям та слугам маєтку. Опалити і обігріти такий величезний палац не легке, і не дешеве завдання. Благо, радість народження такого довгоочікуваного спадкоємця, затьмарювало всі можливі витрати сил і багатств.
На другому поверсі, біля спальні Аарона та Лаури, розташовувалася маленька кімната, що використовувалася головою сім'ї, як основний кабінет для самотньої роботи. Стопки документів та паперів складалися один на одного протягом півроку, зайнявши практично весь простір навколо прямокутного дерев'яного столу, залишивши лише невеликий вузький прохід до крісла.
На цьому самому різьбленому високому «троні» сиділа Лаура, перейнявши частину турбот чоловіка після його від'їзду, кілька місяців тому. Причина його від'їзду здалася Лаурі підозрілою та надуманою, але сумніватися у чоловікові вона не хотіла:
«Якщо він вважає, що особисте запрошення глави сім'ї Основного Північного Міста матиме належний ефект, і вона дозволить собі з'явитися в маленькому прикордонному місті, нехай спробує», - відволікшись від листа на столі, Лаура знову обдумала вчинок чоловіка.
- Пані, - не чекаючи відповіді після стуку, відразу ж увійшов і звернувся до дівчини, Торас. - Наближатися світанок, вам варто трохи відпочити. Попереду довгий день.
- Вже світанок ... – дівчина втомлено відкинулася на спинку крісла, - дякую Торас. Як там маленький Ардес? Досі спить?
- Як і Ви, Пані, Ваш син любить засиджуватися допізна, - вклонився і сухо відповів дворецький родини. - Коли я заходив у його покої, вони були порожні. Упевнений, він знову всю ніч просидів у сімейній бібліотеці.
- Торасе, скажи мені чесно, - подивилася прямо в очі довіреному Аарона, Лаура. - Ти теж вважаєш мого сина не нормальним?
- Я вважаю його обдарованим, Пані, - і чоловік не брехав, він справді так вважав і пишався спадкоємцем родини Аріас.
За своєю натурою та характером, Торас був небагатослівною людиною, з постійно сухим холодним голосом та мінімальною мімікою обличчя. Його сім'я поколіннями служила в цьому будинку, і чоловік змалку усвідомив – мовчання золото. Саме через його характер та поведінку Аарон так довіряв йому.
Вони були практично ровесниками, Торас був старше лише на кілька років, що в дитинстві не заважало їм проводити час, у компанії один одного. З роками, веселощі та забави, переросли у вірність та довіру, чим дорожили обидва чоловіки. Цілком усвідомлюючи кожен свою роль, вони поважали і цінували один одного, і ніколи не показували цього іншим і навіть собі.
Лаура помітила на суворому обличчі Тораса, відгук гордості і радості за Ардеса, і не стала сумніватися в правдивості його слів.
- Дякую, - опустила погляд до підлоги, і ненадовго смолка, дівчина, - душею я й сама розумію, однорічна дитина не може бути такою. Іноді мені навіть страшно.
- Пані, - не міг повірити словам Лауру, і машинально випалив чоловік.
- Не зрозумій мене не правильно, я боюся не власної дитини. А світу і людей, що оточують його, він дивина, не такий як усі.
- Пані Лаура, впевнений, з характером Ардеса, він упорається як із людьми, так і зі світом. Повірте вже моїм словам.
- Ти для нього, як другий батько, Торас, - підняла долоню, зупиняючи слова, що не злетіли з чоловічих вуст, - тому обіцяй. Ти подбаєш про Ардеса, якщо зі мною і Аароном станеться гірше.
- Звичайно Пані, - вдарив себе в груди в пориві чоловік, - це мій обов'язок, як дворецького сім'ї Аріас і як названого батька.
- Дякую, - ніжно підняла куточки губ Лаура, любуючись тому, як кардинально змінюється Торас під час розмови про Ардеса. - Я піду за твоєю порадою, скажи, що б мені приготували ванну.
- Все вже готове, Пані, - трохи вклонився Торас, і, притримавши двері, пропустив Лауру вперед.
Відразу, як дівчина зробила кілька кроків від дверей, за нею по п'ятах почали слідувати двоє стражників – особиста охорона, яку найняв Аарон.
За ці місяці вона вже повністю звиклась з присутністю пари тіней за спиною, то удостоївши їх легким кивком, попрямувала до своїх впокоїв, де хотіла привести себе до ладу, та трішки розслабитись.
Торас ще трохи постояв і провівши поглядом Пані, так само розвернувся і пішов у своїх справах.
Блукаючи коридорами, він перевіряв, чи все гаразд у гостей, чи правильно і сумлінно слуги виконують свою роботу. Перевіривши другий та третій поверхи, де розташувалися спальні гостей. Дворецький направив свій крок назад до четвертого поверху, де нещодавно відвідав Лауру.
Пройшовши повз згаданий кабінет, він ще раз вирішив заглянути в спальню до Ардеса, хоч і розумів - надії на те, що він спить, мало. Переконавшись у своїй правоті, він знав, де його шукати. Безшумним, немов котячим кроком, чоловік крався до сходів, що вели на верхній поверх маєтку.
Тихе жіноче перешіптування, що лунає з найближчого кута, змусили його завмерти і прислухатися, і що довше він слухав, то сильніше зводилися його брови.
- Він дивний, не може дитина у його віці бути такою високою, він, практично, наздогнав мене в зростанні, - шепотів голос.
- Так, він потвора! – голосніше, ніж перший, відповів другий голос. — Якось уночі я йшла повз його спальню і чула протяжний крик, або навіть виття, схоже на звіра. Під оковами страху, я, все ж таки наважилася зазирнути, і побачила його очі. Явно не людини. Дві зіниці в червоному обрамленні. Жах!
– А його шкіра, вона не природного походження, – втрутився третій голос. – Вона переливається, як полірований камінь, чи метал. Людина не може бути подібною, син пана і пані щось неприродне, жахливе.
- Не дивно, що він постійно сидить, або в кімнаті, або в бібліотеці.
- Вихідну допомогу ви отримаєте після дня святкування, а зараз пішли геть з моїх очей! - не в силах більше слухати подібне, Торас вийшов з-за рогу і люто навис над трійцею пліткарок.
- Пане Торас, - запанікували дівчата і червоніючи намагалися знайти виправдання. – Ми…
- Ви вже достатньо сказали. Геть!
Незграбно уклонившись, трійця швидко ратувались і поплелася сходами униз.
- Скільки невігластва у ваших умах, вам варто було б поговорити з ним, ваша думка кардинально змінилася б, - проводжаючи поглядом трьох дівчат, кинув наостанок Торас, і тяжко зітхнувши, продовживши шлях до бібліотеки. – Скільки ще дивовижних й неймовірних таємниць ви не усвідомлюєте и не розумієте.
Рано вранці – до світанку, у широких коридорах з високими стелями, тихо й акуратно бігали покоївки та слуги, намагаючись не потривожити відпочиваючих гостей. Сірі кам'яні стіни всіх звивистих коридорів обрамляли собою великі вітражні вікна.
Між кожним вікном висіли гобелени, та картини відомих майстрів. Деякі з них, виділялися серед інших, бляклістю фарб і відчутним виглядом старості, але саме подібні стародавні витвори мистецтва викликали непідробну заздрість і захоплення гостей.
Холодну підлогу застелили м'якими килимами синіх і червоних кольорів – кольору герба родини Аріас, - синя змія з широким капюшоном, зависла над червоним мечем.
Масляні лампи тьмяно догорали, поступаючись місцем сонцю, що сходить на східному горизонті, чиї промені почали прорізати похмурі сірі хмари. Початок весни виявився доволі сирим та багатим на дощі та грози, що ще більше додавало клопоту господарям та слугам маєтку. Опалити і обігріти такий величезний палац не легке, і не дешеве завдання. Благо, радість народження такого довгоочікуваного спадкоємця, затьмарювало всі можливі витрати сил і багатств.
На другому поверсі, біля спальні Аарона та Лаури, розташовувалася маленька кімната, що використовувалася головою сім'ї, як основний кабінет для самотньої роботи. Стопки документів та паперів складалися один на одного протягом півроку, зайнявши практично весь простір навколо прямокутного дерев'яного столу, залишивши лише невеликий вузький прохід до крісла.
На цьому самому різьбленому високому «троні» сиділа Лаура, перейнявши частину турбот чоловіка після його від'їзду, кілька місяців тому. Причина його від'їзду здалася Лаурі підозрілою та надуманою, але сумніватися у чоловікові вона не хотіла:
«Якщо він вважає, що особисте запрошення глави сім'ї Основного Північного Міста матиме належний ефект, і вона дозволить собі з'явитися в маленькому прикордонному місті, нехай спробує», - відволікшись від листа на столі, Лаура знову обдумала вчинок чоловіка.
- Пані, - не чекаючи відповіді після стуку, відразу ж увійшов і звернувся до дівчини, Торас. - Наближатися світанок, вам варто трохи відпочити. Попереду довгий день.
- Вже світанок ... – дівчина втомлено відкинулася на спинку крісла, - дякую Торас. Як там маленький Ардес? Досі спить?
- Як і Ви, Пані, Ваш син любить засиджуватися допізна, - вклонився і сухо відповів дворецький родини. - Коли я заходив у його покої, вони були порожні. Упевнений, він знову всю ніч просидів у сімейній бібліотеці.
- Торасе, скажи мені чесно, - подивилася прямо в очі довіреному Аарона, Лаура. - Ти теж вважаєш мого сина не нормальним?
- Я вважаю його обдарованим, Пані, - і чоловік не брехав, він справді так вважав і пишався спадкоємцем родини Аріас.
За своєю натурою та характером, Торас був небагатослівною людиною, з постійно сухим холодним голосом та мінімальною мімікою обличчя. Його сім'я поколіннями служила в цьому будинку, і чоловік змалку усвідомив – мовчання золото. Саме через його характер та поведінку Аарон так довіряв йому.
Вони були практично ровесниками, Торас був старше лише на кілька років, що в дитинстві не заважало їм проводити час, у компанії один одного. З роками, веселощі та забави, переросли у вірність та довіру, чим дорожили обидва чоловіки. Цілком усвідомлюючи кожен свою роль, вони поважали і цінували один одного, і ніколи не показували цього іншим і навіть собі.
Лаура помітила на суворому обличчі Тораса, відгук гордості і радості за Ардеса, і не стала сумніватися в правдивості його слів.
- Дякую, - опустила погляд до підлоги, і ненадовго смолка, дівчина, - душею я й сама розумію, однорічна дитина не може бути такою. Іноді мені навіть страшно.
- Пані, - не міг повірити словам Лауру, і машинально випалив чоловік.
- Не зрозумій мене не правильно, я боюся не власної дитини. А світу і людей, що оточують його, він дивина, не такий як усі.
- Пані Лаура, впевнений, з характером Ардеса, він упорається як із людьми, так і зі світом. Повірте вже моїм словам.
- Ти для нього, як другий батько, Торас, - підняла долоню, зупиняючи слова, що не злетіли з чоловічих вуст, - тому обіцяй. Ти подбаєш про Ардеса, якщо зі мною і Аароном станеться гірше.
- Звичайно Пані, - вдарив себе в груди в пориві чоловік, - це мій обов'язок, як дворецького сім'ї Аріас і як названого батька.
- Дякую, - ніжно підняла куточки губ Лаура, любуючись тому, як кардинально змінюється Торас під час розмови про Ардеса. - Я піду за твоєю порадою, скажи, що б мені приготували ванну.
- Все вже готове, Пані, - трохи вклонився Торас, і, притримавши двері, пропустив Лауру вперед.
Відразу, як дівчина зробила кілька кроків від дверей, за нею по п'ятах почали слідувати двоє стражників – особиста охорона, яку найняв Аарон.
За ці місяці вона вже повністю звиклась з присутністю пари тіней за спиною, то удостоївши їх легким кивком, попрямувала до своїх впокоїв, де хотіла привести себе до ладу, та трішки розслабитись.
Торас ще трохи постояв і провівши поглядом Пані, так само розвернувся і пішов у своїх справах.
Блукаючи коридорами, він перевіряв, чи все гаразд у гостей, чи правильно і сумлінно слуги виконують свою роботу. Перевіривши другий та третій поверхи, де розташувалися спальні гостей. Дворецький направив свій крок назад до четвертого поверху, де нещодавно відвідав Лауру.
Пройшовши повз згаданий кабінет, він ще раз вирішив заглянути в спальню до Ардеса, хоч і розумів - надії на те, що він спить, мало. Переконавшись у своїй правоті, він знав, де його шукати. Безшумним, немов котячим кроком, чоловік крався до сходів, що вели на верхній поверх маєтку.
Тихе жіноче перешіптування, що лунає з найближчого кута, змусили його завмерти і прислухатися, і що довше він слухав, то сильніше зводилися його брови.
- Він дивний, не може дитина у його віці бути такою високою, він, практично, наздогнав мене в зростанні, - шепотів голос.
- Так, він потвора! – голосніше, ніж перший, відповів другий голос. — Якось уночі я йшла повз його спальню і чула протяжний крик, або навіть виття, схоже на звіра. Під оковами страху, я, все ж таки наважилася зазирнути, і побачила його очі. Явно не людини. Дві зіниці в червоному обрамленні. Жах!
– А його шкіра, вона не природного походження, – втрутився третій голос. – Вона переливається, як полірований камінь, чи метал. Людина не може бути подібною, син пана і пані щось неприродне, жахливе.
- Не дивно, що він постійно сидить, або в кімнаті, або в бібліотеці.
- Вихідну допомогу ви отримаєте після дня святкування, а зараз пішли геть з моїх очей! - не в силах більше слухати подібне, Торас вийшов з-за рогу і люто навис над трійцею пліткарок.
- Пане Торас, - запанікували дівчата і червоніючи намагалися знайти виправдання. – Ми…
- Ви вже достатньо сказали. Геть!
Незграбно уклонившись, трійця швидко ратувались і поплелася сходами униз.
- Скільки невігластва у ваших умах, вам варто було б поговорити з ним, ваша думка кардинально змінилася б, - проводжаючи поглядом трьох дівчат, кинув наостанок Торас, і тяжко зітхнувши, продовживши шлях до бібліотеки. – Скільки ще дивовижних й неймовірних таємниць ви не усвідомлюєте и не розумієте.
Коментарі