Поїзд.
Михаил Петровский
Сiдаю в поїзд.наче їду, Залiщики-Тернопiль, Поїзд не залишає сліду, Все розтираючи у попіль, Бабуся везе банку меду, Студент прямує в інститут, І я собі тихенько сяду, В кінці вагону.десь у кут, В вагоні гамір.йде розмова, Про Порошенка та Кучму, У когось дома є корова, У когось гектар буряку, Машиніст каже зупинку, В вагоні затишно.краса, Хтось голосно ковтає слинку, У когось в сумці ковбаса, Дорога довга.ще не скоро, Прибудемо.в кінцевий пункт, Я засинаю під розмови, Під мимовільний людський бунт, І сниться бурякове поле, Корова з сумом у очах, Ляшко із вилами в стодолі, І депутати у бинтах, Прокинувся.уже Тернопіль, Прошу пані.перші Ви, У кожного свої турботи, І я піду проти води,,,
2020-01-02 19:24:41
1
0
Інші вірші поета
Птах у тенетах Суворість Згадай... Колись...
Інші поети
typeof null
@heavens_are_fake
Uina Ku
@mayor_hija
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3908
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11535