ЛЮДИ ИЩУТ И НАХОДЯТ СМЫСЛЫ
Андрій Лаврик
Люди ищут и находят смыслы. Ибо тот, кто ищет, - обретёт. Люди прячут в черепной коробке мысли, Вдруг их кто неправильно поймёт. Забываются посредством пива, водки, Запрещённых наркотических веществ. Буйные со слабым, с сильным кротки, Так себя расчеловечив до существ. Строясь в длинную шеренгу за айфонами, В очередь сбегаясь за айпадами, Люди разучились быть влюблёнными, Вместе любоваться звездопадами. Искусителем, библейским хитрым змеем Потреблядство поменяло всё местами. Думаешь, вещами мы владеем? Нет. Предметы завладели нами.
2023-01-20 08:00:16
1
0
Інші вірші поета
КОГДА ТЕБЕ ПИШУ HOMINEM QUAERO САМОТА ПРИВИДЮШКА
Інші поети
ami
@sourami
_Юпитер_
@_Cuddlies_
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14106
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11168