Мовчи. Бережи почуття. Ані пари із вуст
Мовчи. Бережи почуття. Ані пари із вуст. Слова ліліпутами роблять кремезних титанів. Кохання – мов лихо стихійне. Це як землетрус, А зовсім не шмарклі з дешевих любовних романів. Відболіли прощання, загоїлись рани душі, Дні крокують у прірву – нікчемні, безглузді та кволі. Змили наші сліди з вулиць пам’яті вперті дощі. І від зливи думок не рятують надій парасолі. Та повернуться спогади, наче птахи навесні, Щоб згадалось мені в цьому світі – від туги німому, Що всі наші зізнання й цілунки були голосні Й мали присмак міцного чилійського темного рому. Щось, напевно, в коханні божественне все ж таки є. Поміж горя, ненависті, ґвалту, насилля та бруду Знов і знов на папері римую ім’я я твоє І воно є сильнішим за будь-яку магію Вуду.
2023-02-02 16:28:23
1
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Мартин ІДЕН
Неперевершено!
Відповісти
2023-02-02 20:31:02
Подобається
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11524
Печаль прячется в словах
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3895