Мовчи. Бережи почуття. Ані пари із вуст

Андрій Лаврик

Мовчи. Бережи почуття. Ані пари із вуст. Слова ліліпутами роблять кремезних титанів. Кохання – мов лихо стихійне. Це як землетрус, А зовсім не шмарклі з дешевих любовних романів. Відболіли прощання, загоїлись рани душі, Дні крокують у прірву – нікчемні, безглузді та кволі. Змили наші сліди з вулиць пам’яті вперті дощі. І від зливи думок не рятують надій парасолі. Та повернуться спогади, наче птахи навесні, Щоб згадалось мені в цьому світі – від туги німому, Що всі наші зізнання й цілунки були голосні Й мали присмак міцного чилійського темного рому. Щось, напевно, в коханні божественне все ж таки є. Поміж горя, ненависті, ґвалту, насилля та бруду Знов і знов на папері римую ім’я я твоє І воно є сильнішим за будь-яку магію Вуду.

2023-02-02 16:28:23

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Мартин ІДЕН

Неперевершено!

Відповісти

2023-02-02 20:31:02

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11405

Чуточку внимательней

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !

40

8

1963