Не треба драмгуртків, давай тверезо

Андрій Лаврик

Не треба драмгуртків, давай тверезо. Вже забагато в голосах металу. Твої слова заточені, мов леза Грабіжників з бандитського кварталу. Кохання – шулерська, нечесна, дивна гра. Життя – смугаста, чорно-біла зебра. Ось ти, що буцімто з’явилася з ребра, Тепер зсередини мені ламаєш ребра. Самотність – це смуток далеких зірок. У цій безпорадності винні обоє ми. Я тисну на скроні – як тиснуть курок, І пам’ять у мозок стріляє набоями. Повітряні замки підірвані нами власнОруч, Реальність, мов токар, затисне нас та відшліфує. У світі не знайдеш ти фото, щоб ми були поруч, Та в моїх думках окремо нас вже не існує.

2023-02-01 13:55:25

2

0

Схожі вірші

Всі

Минутой мечтания :)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я мнимо расскажу тебе о прошлом И заберу кусочек шоколада Рассказ уж будет длиться долго О том ,как было тяжело сначала Наверное это для тебя не важно Спрошу себя, а ты хороший ?) И почему же стоишь рядом Даря улыбку лишь прохожим Мой телефон звонит мне чаще , Чем слышу твой прекрасный голос Аккорды струн во взгляде малость, Когда увижу тебя где-то снова Про свои чувства смолчу вовсе , Чтоб не будоражить просто взглядом , Хватает только вкуса кофе Лишь думать о тебе минутой мечтания .

40

11

1556

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11497