Дим

Rin Ottobre

По землі простирається дим І вкриває зруйноване місто. І ховає усе. А над ним Лебедина лунає вже пісня. І завмерло усе. Лише дим Обійме вербу тиху, плакучу. Біля міста - струмок, за яким Наче змій, шелестить плющ повзучий. Хмарно, димно. І попіл-пісок Темні вулиці тихо вкриває. На руїнах забутий вінок Наче сльози, квітки розсипає. Хіганбана і маки цвітуть. Наче кров. І їх дим не з'їдає. Асфоделі-зірки проростуть. Кипарис гине за небокраєм. Місто вмерло. Лиш попіл і дим... Сонця промінь уже тут не зблисне. Тільки ворон кружляє над ним, Лебедина лунає скрізь пісня.

2020-02-03 18:38:27

Інші вірші поета

Парк Забутих легенд Я пізнаватиму тебе Бариста Львів

Інші поети

Adara Halley

@adarahalley

Veronika Gold

@Goldenbum

Алексей kaa30.03

@enigma_for_you

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

4320

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

856