Голос

Rin Ottobre

"Хто в місто йде, облиш усі надії", - Побачив напис на руїнах я, Як в нечестивих заблукав краях. Привів сюди той голос, що постійно Його я чую повсякчас і всюди. Він виє, наче в морі ураган, І я попався на його обман. Не дітися від голосу нікуди... Коли я до води став наближатись В оазисі серед піску пустель, Спинився біля озера й завмер. Не стримався, аби не закричати. Тікав із міста й голос проклинав я... І от летять вперед мої роки, А мене вабить, кличе знов туди Зловісний голос. Місто все чекає. В тім озері тоді побачив я, Як гину сам у проклятих краях.

2022-10-14 07:34:11

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Лео Лея

Чудовий вірш👍

Відповісти

2022-10-16 15:27:54

Rin Ottobre

@Лео Лея дякую)

Відповісти

2022-10-16 19:34:29

Сандра Мей

вав😍

Відповісти

2022-10-25 17:23:43

Інші вірші поета

Невипита холодна чашка кави... Sadness На струнах щастя... Ти - моє небо

Інші поети

Ann Hensel

@d0ntvv0rry

ساحبه ツ

@pecado

R E

@Rocks_Eyha

Схожі вірші

Всі

Не скажу "люблю"

Asteriya

Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.

7065

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

13001