Тінь серед весни

Роузі Рей

Я йду по закинутих,вулицях..бачу.. Як тінь серед весни пісню співає.. Хочу підійти але не встигаю.. Немає тіні розчинилася з вітром, Я не встигла підійти попросити пробачення.. Вона не зникає у моєму серці, Я вірю що вона жива!! Не втрачаю надії.. Вона так і манить мене.. Затягує до себе,попри що.. Її тінь є вічністю в моєму серці..

2023-06-10 08:38:25

6

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Lexa T Kuro

Наче сама у себе пробачення попросила... Я так це відчула... Тепер важливо - пробачити собі, та йти далі. Сил тобі, натхнення та віри в себе!

Відповісти

2023-06-10 12:39:39

3

Генрі крадієць сенсу

Дуже цікаво... неочіковані сенси, метафори. Сподобалось ♡°•

Відповісти

2023-06-10 16:52:02

2

Роузі Рей

@Генрі крадієць сенсу дякую!♡

Відповісти

2023-06-10 17:08:31

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11207

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

83

2

3656