Люди - це зброя...

Ruslan Korzh

Руйнується кість... Дотик на шиї... Руйнується світ, вмирає душа... Ламаються ребра... Наскрізь проходять кістки... Серцю не жити, душі не цвісти .. - Рух на дорозі, в думці – тривога. Шелест хрящів, будування кісток. Навпіл країна... Люди – це зброя... Руку зшивають... Біль не відступить... - Думка швидка... Корінь всихає... Сила у слові... Слово – ніщо, поки вчинки живуть... Життя нам дарує, смерть забирає... Сльози солоні, а правда – гірка... - Очі побачать, мозок сприймає... Лють ніби демон, руйнує живе... Ти залишаєш, інші – крадуть... Очі чорніють... Серце чорніє... Душа залишає на деякий час... - Цінність в тобі, ти розпорядник... Ти їх відкриваєш, інші – калічать... Тут не цінують... Тут обертають на схожих... Тут забирають живе, нагороджують мертвим... ___________________________ Руйнується світ, бо люди – це зброя, рідкісний яд. Руйнуються душі, бо слабкі їх носителі. Стає мало Людей, бо егоїзм популярний. Сьогодні є вибір. Що обереш? 🖤🖤🖤

2020-05-06 19:29:45

10

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Ruslan Korzh

@passionsen спасибо огромное🤗 Всего самого творческого🙃

Відповісти

2020-05-06 20:09:25

1

I N F I N I T Y

Пожалуй выберу добро и щит с копем, думаю поймете;)

Відповісти

2020-05-07 11:44:37

1

Ruslan Korzh

@I N F I N I T Y Супер!😊

Відповісти

2020-05-07 13:28:06

Подобається

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

46

44

3373

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

1989