Сни
І наснилась мені та потворна примара,
Та страшна, і, водночас цікава.
Я байдуже провів до дверей ту уяву,
Я спокійно підніс до небес свої сни.
Мені страшно відкрити, адже, раптом це пастка?
Може раптом цей ліс – то нарешті кінець?
Ми з тобою – були, зараз – стежки, доріжки...
Знову очі закрию та біжу в свої сни,
Знову я прокидаюсь самотній без тебе,
Знов та сама весна та бліда ця зима,
Я від тебе біжу, я лишаюсь у снах...
Ця потвора охайна, ця кудлата персона,
Таки бачу її та пірнаю в обійми душевного стану.
І, я бачу примару, і, у неї кривава душа,
Я тримаю за руку, я спокійно поруч з нею іду.
Ця весна і це літо, та зима, знову осінь,
Всі примари влаштували показ на снігу,
Колоритна особа, колоритні коханці,
Ми з'їдаємо поглядом поцілунки на льду...
Я відкрив свої очі, вже настало життя,
Сни чекають своєї уявної черги пригод.
Залишаю я ліжко – холодне й пусте,
Та біжу обіймати цю осінь, ласкаву й мудру...
12.09.2023
4
0