Сни

Ruslan Korzh

І наснилась мені та потворна примара, Та страшна, і, водночас цікава. Я байдуже провів до дверей ту уяву, Я спокійно підніс до небес свої сни. Мені страшно відкрити, адже, раптом це пастка? Може раптом цей ліс – то нарешті кінець? Ми з тобою – були, зараз – стежки, доріжки... Знову очі закрию та біжу в свої сни, Знову я прокидаюсь самотній без тебе, Знов та сама весна та бліда ця зима, Я від тебе біжу, я лишаюсь у снах... Ця потвора охайна, ця кудлата персона, Таки бачу її та пірнаю в обійми душевного стану. І, я бачу примару, і, у неї кривава душа, Я тримаю за руку, я спокійно поруч з нею іду. Ця весна і це літо, та зима, знову осінь, Всі примари влаштували показ на снігу, Колоритна особа, колоритні коханці, Ми з'їдаємо поглядом поцілунки на льду... Я відкрив свої очі, вже настало життя, Сни чекають своєї уявної черги пригод. Залишаю я ліжко – холодне й пусте, Та біжу обіймати цю осінь, ласкаву й мудру...

2023-09-12 08:45:10

4

0

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

43

17

2522

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12135