Вірші
Вʼязниця
Якби ж ти знала, як тебе кохаю,
як я готовий тінь свою розбити в крах,
лише заради тебе, мила,
я знову почуваюся як птах.
Твої слова для мене більші ніж комети,
готовий я утримувати вись,
я буду кланятись тобі, моя Джульєтто,
в прозорості червоних розмаїтть.
Я тільки тут, і ніде більше,
твій подих додає все більше сил,
і доки ти в моєму полі зору,
я розумію, що мені щастить.
3
4
116
Квадрат
Ранковий лист, гаряча чашка кави,
холодний вітер, звук машин,
йому здається, що його давно уже немає,
і мабуть, забуває голос свій.
Він любить слухати сумні сонети,
гуляти мовчки, дивитися на птах,
йому здається, що не потрібен цій планеті,
боїться, що він робить щось не так.
Зима. Він дивиться Шекспіра.
Весна. І знову щось не так.
Літо. Не приносить радість.
Осінь. Його уже нема.
3
1
161
Без пристрасті
Вже навіть сніг не тане від думок про тебе,
можливо, це моє нове чуття?
ти навіть не підозрюєш, що засинаючи без тебе
я відчуваю те саме буття.
Я сама купую собі кави,
сама оплачую таксі,
ти навіть не підозрюєш, що часу мало
для того, щоб нарешті мені йти.
Вже навіть час іде для мене швидше,
з тобою він повільний і тяжкий,
коли ж ти дивишся в мої зіниці,
в твоїх я бачу лише сни.
В твоїх руках вже не мої руки,
мої ж давним давно самі,
ти навіть не підозрюєш, що став ніким мені,
а саме головне — чужим собі.
1
0
94
Бути тінню
Дивитися в глибокий розум,
зануритись у самий більший страх,
сказати всім, що більшʼ не в змозі,
нести такий тяжкий тягар.
Крик без звуків в електричці
буває самим гучним з всіх,
сидіти в тиші на зупинці
і ніг не бачити своїх.
Чуже життя вже більше не цікавить,
буває соромно з своїх ідей,
мій мертвий розум хоче слави
серед простих розтоптаних речей.
Розгорнута наполовину книга
в очікуванні мене знов,
буває, навіть, більш вразлива,
аніж суспільство за вікном.
2
1
180
І мене не буде ч.2
Коли ж спитаєте мене:
«Як правильно справлятись з біллю?»
мої відмазки – це акцент
на чисте правило із Біблії.
Не хочу я ділитись почуттями,
можливо, це і звабило мене?
вони збираються, киплять роками,
ця слабість справді змушує мене.
Колись, в пітьмі, я розкажу вам,
послухайте ж нарешті це:
кремезні докори сумління–
воно ніколи не мине.
А є ще те, чого не варто знати,
не кожен витримає це,
мабуть, потрібно розказати,
я буду Тиша, а ви – Смерть.
…
«Трабли і тривожний гамір,
думки про самий гірший день,
вони величними є досі,
як смерть своє не забере»
2
0
137
І мене не буде ч.1
Постійне марнування часу.
Дім. Робота. Знову дім.
Коли це станеться, напевно,
не забувайте голос мій.
Не робіть висновків лихих,
не зрозумієте ж всерівно,
колись, в пітьмі, я розкажу вам,
як я справлялася із біллю.
Цей стукіт серця, імпульсивність,
і фрази страшні в голові:
«Мене не буде, я загину»
все обернулося – нічим.
Не бачу сни, не бачу вірність,
не хочу бачити людей,
вони – лиш тінь в моїй зіниці,
я просто розбиваюсь в щент.
3
0
133
Каяття
Покайтеся мені.
Я хочу чути ваш тримтячий голос,
за всі провини чи то легкі, чи страшні,
оплата ваша буде тихим болем.
Таких як я немає – ідеал.
Мої вуста наповнені провинністю людини,
чекаю я на кожного, хто хоче віри,
хто хоче вічно йти у небуття.
Сідайте. Кайтеся. Лягайте.
Мої руки зовсім не тяжкі.
Тримайте їх – оберігайте,
адже не кожен може в світ цей увійти.
3
0
149
Милий Егеоне
Владико мій, той Егеон повстання,
чекати мушу, хай твоє імʼя
одразу скаже, що ти відчуваєш,
бо я уже не в силах стримати життя.
В моїх руках тепер не твої хвилі,
легенький вітерець тепер не зваблює мене,
невже тепер такий же ти безсилий,
що змушуєш соромитись мене?
Ті Іонійці вірили тобі,
чекали поки змусиш їх боятись,
ти, милий Егеоне, йди!
допоки я не стану їх насназі.
3
0
160
О, Маргарито
«О, Маргарито» – промовив я,
чекаючи на чорну постать,
в очах якої бачив сильний страх.
«О, Маргарито» – в моїх думках лунали
різнокольорові болі, в агонії тонув,
не знав як розібратись з болем.
«Маргарито» – сказав я борячись,
ледве при розумі, але зі сміхом на очах.
«Маргарито, Ви для мене все!
Чекаю я на Вас крізь свою біль та втому,
та навіть те, що називав я Страх».
Чорний силует пройшов повз хмари,
крутився, наче млин у далині,
агонія – невже це слово болю?
Колись давно сказав я, і пішов у світ.
4
0
150
