Дощова столиця
Саша Гаврилюк
Київ у дощ мені нагадує Лондон, Туманний Альбіон, Ввечері нагадує Париж, Але суть в тому, що ні там, ні там мене не було... Ну хіба ж це не дивовижно? Власна столиця миліша, Тут інші люди, повітря навіть не таке, Так, тут кожен має нести свою нішу, Але ж серце не заховати в пакет. Воно рветься, тарабонить, Як рельси під вантажним вагоном, І завмирає, коли лише на мить Задумаюсь, що покидаю рідні терикони. Де б я не був, та моє місце тут, Хто б і що на заваді не стало, Інші місця, ну вони пройдуть І всі повернемося туди, звідки все починалось. Я не раз туди вертаюсь, Не раз стаю на зачин тієї стежки, Кожного разу приходжу хоча б побачити мою зграю, Адже всі вони й кожен із них на цьому шляху за мною стежив. Вони знають мене одним, Кожну зміну переживали разом зі мною, Починаючи від моєї ходи, Закінчуючи кожним двобоєм, У якому як не плече то спина, Скільки ж разів діставали мене з передряг, Я перед ними багато в чому винен, Я ніколи про вас не забуду й не забуду хто я. Тут будьте певні друзі. Друзі... Брати! У пам'яті всі моменти сивої давнини, Якщо треба зібратися... Ви знаєте куди йти, Там досі наші місця, там і є ми. Все своє й таке знайоме, І куди б ти на цім світи не ходив, Та ніде не буде так як вдома, Дім буває лише один. Тому в Парижі, в Лондоні, все одно, Скло стає кришталем, І дивлячись на дерева за вікном, Я все одно бачу лише одні каштани.
2023-03-12 20:28:32
1
0
Інші вірші поета
Любов у дев'яності Я втікав від життя довго Ось ми вдвох в одній кімнаті Прийшли страшні часи, правда
Інші поети
yoona
@yoona_yeol
Схожі вірші
Всі
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1685
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5340