Дощова столиця
Київ у дощ мені нагадує Лондон, Туманний Альбіон,
Ввечері нагадує Париж,
Але суть в тому, що ні там, ні там мене не було...
Ну хіба ж це не дивовижно?
Власна столиця миліша,
Тут інші люди, повітря навіть не таке,
Так, тут кожен має нести свою нішу,
Але ж серце не заховати в пакет.
Воно рветься, тарабонить,
Як рельси під вантажним вагоном,
І завмирає, коли лише на мить
Задумаюсь, що покидаю рідні терикони.
Де б я не був, та моє місце тут,
Хто б і що на заваді не стало,
Інші місця, ну вони пройдуть
І всі повернемося туди, звідки все починалось.
Я не раз туди вертаюсь,
Не раз стаю на зачин тієї стежки,
Кожного разу приходжу хоча б побачити мою зграю,
Адже всі вони й кожен із них на цьому шляху за мною стежив.
Вони знають мене одним,
Кожну зміну переживали разом зі мною,
Починаючи від моєї ходи,
Закінчуючи кожним двобоєм,
У якому як не плече то спина,
Скільки ж разів діставали мене з передряг,
Я перед ними багато в чому винен,
Я ніколи про вас не забуду й не забуду хто я.
Тут будьте певні друзі. Друзі... Брати!
У пам'яті всі моменти сивої давнини,
Якщо треба зібратися... Ви знаєте куди йти,
Там досі наші місця, там і є ми.
Все своє й таке знайоме,
І куди б ти на цім світи не ходив,
Та ніде не буде так як вдома,
Дім буває лише один.
Тому в Парижі, в Лондоні, все одно,
Скло стає кришталем,
І дивлячись на дерева за вікном,
Я все одно бачу лише одні каштани.
2023-03-12 20:28:32
1
0