У світі нічого не проходить просто, Мимо лихо не пройшло, Зустріло молоду дівчину невеликого зросту, Яка, від чужинців, завжди лице ховала за капюшон. Такою її зробили, таке її "Я", Всі на бідолаху дивляться з коса, Думаєш, що не пощастило, коли порвалось взуття? То подумай про неї, адже вона боса. Вона покритка нещасна, Бо немає того, хто б пригорнув у важку хвилину, Щось задумались усі невчасно, Лиш тоді, коли проявили силу... По всій кімнаті брудними ногами, У наш дім заходять і не знімають капелюх, Рідні терикони розривали руками, На це ми чомусь втратили мову і загубили слух. Немає міцного плеча, А міць не в обладунках, а в будові серця, Невидимий постріл меча І їй сміятися доводиться, як Українка Леся... На руках металеві браслети, Обпалені крила, розбиті взлети, Вона стоїть невинна лиш у білизні, А за нею на смерть біжать і кричать "Вітчизна!" Бідні вдови, матері нещасні наші, Ви ті вишиванки сльозами прали, А дайте відповідь собі - якби там не лижали сини ваші, То ви б так плакали? Таке мовчання я давно не чув, От би тиші, де гримлять гармати, Кожен кожен свою ціну заплатить і я заплачу, Але з такими темпами не буде за що воювати. Де зараз творці вогнепальної зброї?! Чи бачать вони до чого призвело? Ви давно у спокої, Та хіба ж ви хотіли, щоб так було? Знаю, що не було б пороху, то іскрили б мечі, Знаю, якщо не мечі, то палки б точили, Якщо ні, то пішли б у кулачні бої, Але тоді б більше залишилось живими. Якщо ти знаєш все, що можна і не можна знать, Вмієш жити, вмієш гроші зароблять, То дай відповідь на питання болюче до болі : Що гірше калюжа сліз чи калюжа крові? Не хочу бачити рідну у шрамах, Щоб тіло не було блідим, а волосся не смерділо димом, Я хочу бачити, як усміхається мама, Тішиться і живе єдиним сином. Ми можемо на планету впливати, Ми - рушійна сила наших днів, Але собі подібних не виходить зупиняти, Зупиняти ніхто і не хотів... Я хочу, щоб стріляли лиш салюти на свята, Я хочу, щоб горіли люди від палкої любові, Хочу, щоб на вимученій землі виросла зелена трава, Хочу, щоб вибухали лише зорі. Кажуть, що немає правди, Та її кожен хоче знати охоче, Свою правду я побачу завтра, Ми всі дійдемо до свого, якщо тільки сильно захочем. Людям від природи дано розуміння, Як жити мирно, як зустрічати гостей, Невже всім нам, а в часності дорослим, не вистачить сумління Зупинити зло, заради майбутнього дітей?