Я це згадую, як сон дурний, Ну принаймні так вважаю, Ми часто плутаємося між людьми Й дарма чогось не добачаєм. Я не горда, тому сама запрошу, Бо сам посоромиться запросить, Він буде таким хорошим, Та хіба ж він уміє любить? Прогулянки у вечір, Має в мене закохатися, Ось дає мені свою кофту на плечі І... починає прощатися. Ось ми в ресторані, Ось вже взяв мене за руку, Ось воно справжнє кохання... Та він лише улюблену мелодію слухав. Ми вже у нього вдома, Це була ініціатива його, Я нарешті готова... Показує свій випускний фотоальбом. Сидимо на задніх рядах І дивимось нудне кіно, Ну тепер все у твої руках, Повертаюся, а він заснув давно. Ми їдемо у подорож і пустий вагон, Він тільки по-дурному усміхається, Я сьогодні гарна, як ніхто А він на третій поличці ховається. Гуляємо з друзями в парку, Він жарти розповідає, непотрібні нікому, Ходить за всіма, показує паркур І байдуже, що я просила піти додому. Які ж вчинки ці дитячі, Так і хочеться вдарити що є сили, Я розвитку цьому не бачу, Хоч він і дуже красивий... Сиджу на кухні вдома, Не втримав... Відпустив, Тепер не потрібен нікому, Видихаю дим, хоч до цього не палив. Такий тягар звалився на плечі, Для чого ранила? Треба було вбити, Я був закоханий у той вечір... Я був школяр, хіба ж я вмів любити? Іду по вулиці і тебе зустрічаю, Твій відвернутий погляд, на нім сльоза, Їх, як книжку читаю: Я так хотіла, щоб ти це сказав... І я б сказав, якби тільки ти ... Згоден, вже не можна було чекати, Сама пішла, але я відпустив, Шкода, що тільки це вдалось сказати. Так вийшло, що якось тебе не прогавив, Цей момент був довгожданий, - Що запитаєш цікаво - Як справи? Ти не виправивний. Тиша ця мене душила, Все ж ти відвернулась, Лише ти знала в чому сила, Тому на прощання тільки усміхнулась. Вечори залишилися незмінні, Лиш ми, люди, змінилися тоді, Адже моменти лише тоді цінні, Коли вони наперекір тим, яких хотів. Я б все хотів змінити Але реальність убиває, Тепер нам лиш мимо ходити Й робити вигляд, що один одного не знаєм. Це б змогло мене змінити, Але невиправним мені досі жить, Бо я як не вмів любити, Так, на жаль, і не навчивсь любить. Не знаю де в тобі бралась та сила, Інша б пішла давно іншою дорогою, Я радий, що ти тепер дійсно щаслива, А я... Я такий, на що заслуговую. Лягаю у ліжко й не сплю, Адже знов понасинається, Висновок простий: Замість непотрібного й зайвого "люблю", Краще просто усміхайтеся.