Прощавай, моя забута любов
Я відчуваю твій сум за мною, Мені теж тебе не вистачає, Начебто я в бою, Де ні чого не вщухає... Я хочу до тебе, Я насправді за тобою скучила. По венам мов любов моя тече, Вона мене і змучила. Я бачу тебе блідим, Коли зі мною розмовляєшь. Всі почуття перетворяться в дим, Ми більши разом не літаємо. Ми обидва винні, Що одне одного втратили, Теперь усе забути ми повинні, Не зважаючи на те, що ми обидва скучили. Це наша велика помилка, Що тоді одне одного відпустили. Наші почуття тепер для нас могила, Але зробити це ми мусили. Забувай мене, Воно тебе губить! Ти ж не скажений, Воно тебе може вбить. Прощавай, моя забута любов! Прости ж нас за нашу помилку... Нас це погубить знов, Бо ми одне одного не забули.
2023-02-02 12:53:48
3
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Сандра Мей
Вав😍 Сильно, гарно, казково. Ця етика й слова мене зачарували. ❤️🌹 ( вірш в закладки)
Відповісти
2023-02-02 12:57:06
1
Сніжана Ворон
@Сандра Мей Боже, мені дуже приємно😖❤️, Я дуже рада, що вам сподобалось❤️‍🔥
Відповісти
2023-02-02 12:58:58
2
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1673
Закат декабря
В сердце бьёт в бешенстве пульс, Остановить его нечем й боюсь В груди разгорается тёплый огонь , Что пламенем рушит спокойствие й фантазии снов... В личном пространстве сшибает мосты, Наши глубины сжимая в пути Стали с личной ближе наш мир, Вера в чувство пораждая искры Воля свободы кречит только внутри, Больше не сможет затронуть мыслей синевы, Небо в далёком закате зовёт за собой, Где можно побыть с тишиной лишь одной ... Не стоит тревожить прекрасный момент , Тебя не хватает очень со всем В рассвете остался твой запах кофе с утра, Грусть поглотила весь разум струна, Под холод оттенка вновь декабря , Узоры яркого солнца с собой уводя ...
35
4
1514