Я п'ю ковток отрути

Сніжана Ворон

І знову уві сні я бачу твої очі... Я ніяк не можу тебе забути. Мені кохання шепоче уві сні, Бача твої очі, я п'ю ковток отрути. Так, я брешу, що я тебе забула, Я брешу сама собі, що я тебе не люблю... Я в омуті спогадів потонула, Я сама себе згублю... Мене більше не рятують, Я більше не важлива тобі... Хай мої почуття тебе здивують, Щоб ти припав до моїх уст, Я ж знаю, що мене ти ще кохаєш, Тому турбуєшь мій сон... Я знаю, що ти мене чекаєшь, Наші серця б'ються в унісон. Але пора відпустити, І в тебе, і в мене є пара, Ми можемо тілько одне одного мучити... Це за нашу помилку нам божа кара...

2023-02-02 13:22:16

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Сандра Мей

Вав😍 Це ніжно,чарівно. Я немов це відчула. Автору оплески й квіти💐👏🌹

Відповісти

2023-02-02 13:26:50

Сніжана Ворон

@Сандра Мей ого, велике дякую😍😍😍😍 завдяки вашим коментарям, мені хочеться, ще більше опублікувати, дякую вам🌹

Відповісти

2023-02-02 13:28:29

Інші вірші поета

Зламаний король Це мої заплутані відчуття Моя прекрасна любов Ненависть

Інші поети

BON BON

@bon_bon_c0xu

Керол

@Carol_Lane

Anjali_ R

@rawatanjali949

Схожі вірші

Всі

"Я буду помнить"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .

2058

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11861