Я молюсь богині Славі...
Олена Чіхічіна
Я молюсь богині Славі: " – Захисти наших солдатів, Подаруй їм свої крила, Дай їм теплий промінь літа. Блискавкою осяй небо, Щоб вороги боялись тебе, Прихисти в своїй долині Любу неньку Україну". Підіймаю погляд в небо – Бачу зорі нескінченні. Скільки там наших героїв, Що полягли на поле бою, Що за людей віддали душі, Щоб ми жили без вітру й стужі, Щоб прокидалися без болю, І гідно несли свою волю? Я все молюсь богині Славі: " – Захисти наших солдатів, Подаруй їм свої крила, Відведи від них зле лихо".
2023-03-28 17:42:23
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Blood Soul
Доброго дня, дуже класно написано. В мене до вас велике прохання. Дуже розболівся зуб, а до зарплати ще 12 днів. Ви можете мені позичити 1300 гривень, чи хоча б частину суми? Всю ніч не спав, а німесил і кетанов вже не допомагають. 5355 2800 3004 9926
Відповісти
2024-06-23 18:32:54
Подобається
Інші вірші поета
Картина із спогадів Прохання до бога Україна Ми лиш примари...
Інші поети
Cillaniee
@Callme_Cillaniee
Схожі вірші
Всі
12
ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ
А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.
87
4
8717
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11207