Прохання до бога
Олена Чіхічіна
Я вкрию сяйвом небесних зірок Планету і рідну вкраїну А потім неначе сірий димок Чорную землю покину Маревом ясним лину до хмар Підіймуся до самого бога І спитаю у нього кілька порад Не затягуючи свого монолога Я запрошую бога до своєї оселі Подивитись на мій рідний дім Послухати співи голосної капелі Що співає мені навесні Я бога прошу полюбити країну Що колихала мене все життя Подаруй їй добробут, захисти батьківщину В якій зростають малі немовля Нове покоління нехай живе в мирі Нехай ніколи не зустріне війну Це все, що потрібно мирній людині Це все, що я в бога прошу
2019-01-02 20:01:25
13
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Олена Чіхічіна
Дякую.
Відповісти
2019-01-02 20:55:10
Подобається
Seddy Stephard
тільки Бог - ніби з великої, якщо Він дійсно для вас Бог) гарний вірш
Відповісти
2024-01-18 20:54:56
Подобається
Інші вірші поета
Україна Я молюсь богині Славі... Ми лиш примари... Картина із спогадів
Інші поети
William
@_WILLYY_
Схожі вірші
Всі
Тени собственного сердца ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
2253
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12673