Прохання до бога
Олена Чіхічіна
Я вкрию сяйвом небесних зірок Планету і рідну вкраїну А потім неначе сірий димок Чорную землю покину Маревом ясним лину до хмар Підіймуся до самого бога І спитаю у нього кілька порад Не затягуючи свого монолога Я запрошую бога до своєї оселі Подивитись на мій рідний дім Послухати співи голосної капелі Що співає мені навесні Я бога прошу полюбити країну Що колихала мене все життя Подаруй їй добробут, захисти батьківщину В якій зростають малі немовля Нове покоління нехай живе в мирі Нехай ніколи не зустріне війну Це все, що потрібно мирній людині Це все, що я в бога прошу
2019-01-02 20:01:25
13
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Олена Чіхічіна
Дякую.
Відповісти
2019-01-02 20:55:10
Подобається
Seddy Stephard
тільки Бог - ніби з великої, якщо Він дійсно для вас Бог) гарний вірш
Відповісти
2024-01-18 20:54:56
Подобається
Інші вірші поета
Я молюсь богині Славі... Ми лиш примари... Що таке любов... Україна
Інші поети
Інга
@troubled_soul
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
13552
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13227