Осіння жінка

Катя Степанова

Чому так жінка нарікає долі? Чому так тяжко на душі в житті? Летять роки та ллються крізь долоню, Та не радіє чомусь серденько її. І все на світі я встигала і робила, Частину серця я дітям віддала. Я дому свого вічна берегиня, Тепло я завжди в ньому берегла. Для чоловіка, була я молодою, Жила в любові з ним, у мирі й доброті. Ніколи не хворіла: ні влітку, ні зимою, Чому на серці осінь? Скажи доленько мені! Осінній янгол розправив свої крила, Промовив він до мене ті слова: - Не думай що у світі тільки ти безсила, Це помилка у вірі, омана вікова. Чому ти серце й волю розділяла? Та чоловіку з дітьми віддала. А мрії, листопадом закружляла, Ламаючи сама своє гілля. Ти теж творіння Бога, не рабиня, Яка "батраче" вік свій на сім’ю. Вона — опора роду, господиня, В серденьку май скарбничку ти свою.

2020-10-19 18:38:58

Інші вірші поета

Відьма Спогади Аматор Краса природи

Інші поети

SIEGFRIEDA KONESKI

@siegfrieda_koneski

Яна Шинко

@yana_shinko

بسنت

@bassant_samir_aly

Схожі вірші

Всі

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

1498

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

4856