Коли Діадель ввійшла в лабораторію Щуролова через телепорт Зорді, то Щуролов, якому маг приписав помираючий стан, стояв над помийним відром.

– Твою направо! Та щоб мене троє драконідів трахнуло!

– Щуролов?– Непевно запитала руда ельфійка, дивлячись на наче того енійця, якого знала, але щось з ним було не так, щось було в нім не те.

– Що, мать його? Трошки не вдавалося підібрати пропорції, от і на, – він обернувся, витираючи губи в шмату сірого полотна. – Ага, весь зелений – як гоблін, мать його, волосся теж позеленіло, от так, ще й проблювався, – важко видихнув алхімік і всівся на табуретку біля себе.

– Може, краще обійдемося без стимулятора? – Стояв на своєму Зорді.

– Однозначно, – затвердила лідер повстання. – Жити будеш? – Піднявши одну брову, Діадель видихнула і сплюнула на землю.– Та чорт з ними, з тими стимуляторами, ходімо краще перетвориш мідь на золото.

Діадель всілась в своєму кріслі, закинула стрункі ноги на стіл і почала набивати люльку дворфськими травами, після чого гарно принюхалась до запаху трав і скривилась – дуже вже не любить цього запаху.

– Отже, що в мене є?

А було в ельфійки мало і золота жила, до речі чого жила прибилась до повстанців вона так і не зрозуміла. Напевно, пригод шукав. Ще є хранитель білого ложа - Зорді. Дурень, але своє діло знає: як-не-як на нім благословення Ватіса. Розкидані польові загони по всьому Лісовому Королівстві і в сусідніх теж, ще можливо допомога некласичного силодія, командира "Небесного Терору" і владики Вільного – Чортополоха Темного і владики Скелії. Скелійський король її дико бісив, адже їх дурні традиції не дозволяли з'являтись королю без маски і лиця його вона так і не побачила. А на Чортополоха Діадель не хотіла покладається: надто вже добрий цей орк по відношенню до неї і постійно дає натяки, що за ім'я спонсора, який так щедро фінансує повстання, допоможе. "Ага - дзуськи вам!" – ельфійка здогадувалась, що буде з повстанням, якщо вона видасть Щуролова, а знайти його знайдуть, в цьому Діадель не сумнівалася.

В двері постукали: «Кого це ще принесло?» – і відповіла: — Заходьте, – зайшов, на її здивування, вище згаданий "спонсор". – Щуролов, що таке?

– Ам, я йшов здавати тобі звіт про перетворення золота і біля твого порога побачив це – енієць поклав на стіл заклеїний воском лист.

– Дякую іди ти вільний, – алхімік вийшов. – Йшов він звіт здавати, кого ти надурити надумав? Напевно, знову щось напартачив, байдуже. Відправника немає, а печатка в нас... "Ельфійських Хрест"? Від несподіванки лідер повстання підняла ліву брову.

Ельфійських Хрест– хрест з рівними, цілком семетричними сторонами, кожна сторона якого вказує на чотири ельфійських сімейства. Північний - на тролів, південний - на дроу, східний - на ельфів примор'я, тобто на Лісове Королівство і Кочові ельфійські племена, що розділяють їх з Імперією на півночі, а західний - на нічних ельфів.

«І що ж, невже таємний шанувальник?» – Діадель усміхнулася своїй думці.

"Вітаю вас, Діадель з Зеленого Порту, моє ім'я вам не знайоме – Суеавенінік. Я знаю, вам необхідна підтримка для повстанського руху з сторони армії, і в мене є для вас чудова пропозиція, яку нам варто обговорити. Думаю, вам сподобається.

Чекаю вас десятого дня червня в таверні "Сіра Коза"."

- Ну от тобі, що це за... Суеавенінік - світлий Неандер. Не імя, а перелом язика. Так, задається, звали сина покійної принцеси, хоча вже триста років пройшло - не думаю, що він досі живий.

Вище згаданий "перелом язика" сидів у кріслі в темному кутку кімнати таверни "Сіра коза" і усміхався, глядячи на лідера повстання. Перше, на що ельфійка звернула увагу, так це на двох охоронців Суеавенініка, - вищі дроу, дві по-своєму прекрасні жінки: високі, близько метра вісімдесяти, міцні тіла і, як вона здогадувалась, гнучкі як кішки. Обидві срібноволосі і з золотими райдужками очей, озброєні парними кинджалами які, як підозрювала Діадель, отруєні, адже вся зброя дроу була отруєна. Після того, як руда ельфійка перестала розглядати вищих дроу, вона пригляділась до ельфа - не високий і не міцний, симпатичне бліде лице, от тільки волосся його було нетиповим для лісового ельфа. Та навіть в нічних ельфів не зустрічається настільки фіолетове волосся.

- Що? - Запитав автор листа.

- Як лист потрапив на нашу базу?

- Ну, просто пташка занесла, - відверто насміхаючись відповів Суеавенінік.

- Ти говорив про допомогу, яку можеш надати.

- Ах, ти про армію - я не зможу нічого зробити, доки ми не станемо однією фракцією.

- Що? - Діадель почала злитись, і мовила сама до себе: «Так, Діадель з Зеленого Порту, тримай себе в руках. Не варто одразу злитись і здавати свої наміри, можливо, з ним вдастся домовитись. І треба дізнатись як, чорт забирай, він відправив мені листа?»

- Коли ви переможете, то хто стане Розмовляючим з сонцем і зірками? - Підводячись, запитав можливий колега.

- На жаль, з Верховного роду немає нікого, хто б погодився нас підтримати, тому ми виберемо серед дворян нового монарха.

- Невже ніхто? - Дзвінко сміючись, запитав Суеавенінік. - А якже пряма лінія від Розмовляючого Суеавенініка ІІ?

- Принцеса Шепіт Вітру померла, а її син... а Неандр знає, що з ним.

- Він перед тобою, - протягнувши перед собою долоні, мовив Суеавенінік.

- Ти? - Піднявши ліву брову запитала жінка. - Не сміши мене.

- О, боги світла і тьми, -Суеавенінік зняв розшиту сорочку, і Діадель побачила родинний символ Верховного роду - ельфійських хрест на лівому плечі.

- Ваша величносте...- щелепа в Діадель опустилась, а слідом за нею опустилась і керівник на коліна.

- Встань. Я не твій монарх, я - Верховний Батько в дроу. То, що - готова до обєднання сил?

- Я накажу зібрати всіх наших бійців на кордоні з Королівством Меча - це займе не більше, ніж три тижні.

- Гаразд. Ми рушимо на Зелений порт: ви з суші, а ми з моря і неба.

- Неба? - Ще більше здивувалась Діадель.

- Так, я найняв в Імперії одного лорда для війни з дядьком.

- Не секрет кого?

- Лорда Рижого і Білого Лисів, - усміхаючись, мовив, можливо, новий Розмовляючий з сонцем і зірками.

- Небесного лорда - Райдера...