–  Стали в ряд! Негайно! Списи вперед! Залпи арбалетів! Стріляйте скільки можливо! – Вершник гнав коня перед залишками армії, яка ще утримувала Останню Надію. – Мечі наголо!

   Ліндал зірвався в холодному поті, його рот був відкритий в німому крику. "Це просто дурний сон!" – твердив хлопець сам собі.
В двері почувся тихий стук.

–  Хто там?

   Двері відчинилися і в нічній пітьмі він побачив лиш силует стрункої жінки. Вона підійшла до ліжка в своїй чорній мантії і поклала долоню на чоло свому учню.

–  Голова сильно болить?

–  А, що? – Тільки зараз він відчув страшний
головний біль – Вибачте, я вас розбудив.

–  Я ще не спала. Кошмар?

–  Швидче…
    Його перебили губи Діани, які ніжно торкнулись його губ і він мимо волі відповів їм взаємністю. Губи жінки розірвали солодкий поцілунок і руки штовхнули його на ліжко. Діана лягла на молоде тіло, кусаючи його голодні губи, дражнячи і збуджуючи бажання парубочого тіла.
  
  Перед вершниками, брудними від дороги, розлігся морем життя табір величезної імперської армії. До володіючих силою, виїхав вершник в червоному плащі і пластинчастому нагруднику з масивними наплічниками.

–  Генерал Діана Іссарам, і… – Чолов'яга з гладко вибритим лицем з намішкую глянув на Ліндала.

–  Лейтенант Ліндал Вулканічний.

–  О, невже до нас прибув лорд Мертвого Вулкану ? Та неважливо.

_______________________________

     «Ну, що поробиш, люди не люблять не таких як вони: багатших і розумніших. Трішки не люблять чаклунів і жерців, ті: «Два чоботи пара», а от ненавидять монстрів і так званих «переселенців», ну, або виродків, недолюдів і звісно таких собі магів.»

Архі-маг Діана Іссарам

-  Так, ну все, або коня треба міняти, або осісти десь між людьми на місяць, другий, бо він справді насміхається – кінь наче читаючи його думки, заіржав – ну все…

  Ліндал Вулканічній – молодчий син покійного лорда Байсаха, і другий спадкоємець земель. В шість років був відданий батьком в школу сили, яка знаходиться біля Зубчастого лісу. В девятнадцять хлопець її закінчив з відзнакою «Маг», і був направлений в учні Архі-магічці Діані Іссарам, яка проживає в сімейному маєтку, на сході Імперії.

   Дорога звивалась змією по рівнинах західних земель. В далині виднілось місто Кукурудза, а за ним буде Мертвий Вулкан – рідний дім Ліндала, його старшого брата і молодшої сестри. Юний маг роздумував, уявляв якими вони могли стати (листи не приходять і не виходять з Зубчатого лісу). Він трохи боявся зустрічі, адже в останнє він бачив брата, коли той в садку бігав з Анною і Нелі, з дому Лютокабани (вихованки його матері) і грали в поцілунки, а маленька Лілія ще не вміла говорити. Сильно задумавшись, він покинув ці реалії буття і відлетів далеко, лиш йому відому куди, а коли повернувся то з розумів, що вже мало не виїхав з Кукурудзи. Ліндал глядів на дерев’яні багатоповерхові будівлі і шукав таверну чи кабак, де його прийняли б на ніч, а як загально відомо то магів не сильно шанують. «Білий Дракон» чи «Чорний Лось» ось дві таверни які він знайшов. До «Білого Дракона» було ближче тому він відправився саме туди.

-  Доброго вечора. – мовив він до пузатого кабачника – Мені б переночувати.

-  Місць немає! – Критично оглянувши сіру мантію мага, констатував той.

-  А якщо подумати? – Ліндал дістав з рукава мантії золоту піастру і поклав на стіл. Потім усміхаючись глянув на чоловіка блідо зеленими очима.

-  Звісно ж пане, ще щось бажаєте? Якщо захочете я можу відправити до вас одну милу дівчину, щоб прикрасити вам цей вечір і щоб ви відпочили від дороги.

-  Принеси вареної на пару картоплі… – він задумався – штук десять і трохи масла в окремому блюдці, а ще пляшку кращого вина.

-  О, в нас є чудове ельфійське вино з неймовірними прянощами і…

-  Я мав на увазі найміцнішого, і плював я на смак. А з самого ранку нехай принесуть гарячої води і стакан, і ту дівчину пришлеш якщо зможеш. І не всі жреці Талінара хто в сірій мантії.

-  Тоді дозволите дізнатись хто ви?

-  Чародій.

   Його поселили в простору кімнату на третьому поверсі, з балконом, з якого відкривався прекрасний вигляд в… в вікно протилежного готелю. Коли він підійшов туди, то побачив як переодягалась жінка і одразу відійшов. Відстань між кабаками була така мала, що якби та жінка відкрила вікно, то Ліндал з легкістю переступив би з балкону на вікно і вліз в нього. Картоплю і  вино принесли молода на пів-ельфійка років ста, і звична симпатична дівчина років двадцяти. Картопля на пару і шматочки масла задовільнили голодний живіт, який останній місяць тільки те і їв, що хліб найчастіше черствий, і сушене м'ясо або рибу. А вино мало гіркий присмак, але било в голову краще гномської горілки, тому Ліндал заснув п’янющий. Ранок його здивував відсутністю головної болі і паршивого смаку в роті, але від сушняку його таки не позбавив. В годині сьомі він прокинувся, і, одягнувшись, надав розпорядження черговому, принести гарячої води. Ліндал помився і був готовий відправлятись в дорогу, коли згадав, що забув віддати розпорядження щодо коня, але приємно здивувався коли зайшовши в стайню, і побачив як Таліхаса вимитого, чистого й розчесаного напуває молодий хлопець років дев’яти, з густою шевелюрою, чорними очима і добродушною усмішкою, гладить його.

-  Це тобі кабачник розпорядження дав? – Запитав він, підходячи до юного конюха.

-  Ні, майстре. Я сам, просто кінь був таким красивим, що я сам захотів… Поки хазяїн не бачить. –«Раб значить» - подумав маг. А той, зрозумівши опустив очі.

-  Покажи долоні – той показав і щиро здивувався, коли маг поклав на них мішечок з дзвінкими металами. Хлопчик широко відкрив очі і не знав, що сказати. – Доки я не приїду ти повинен сховати їх і не потратити жодної і не відкрити мішечка тоді ти отримаєш від мене істинний дар. – Він поклав долоню на голову рослого хлопця. – Ти зрозумів?

-  Так майстре. – Той поклонився.

"Він такий же як і я – маг, тільки б не відкрив мішечка і ніде не покинув його, щоб я міг потім його знайти. У нього така сила, я її відчуваю. Сподіваюсь ніякий жрець не …" - думав про себе Ліндал, поки в голову не влетіла думка, за яку йому доведеться поплатитись, але вона того коштує –"Те, що я зроблю…а варто ? Нехай, будь як буде!"

-  Як тебе звати?

-  Маталар, майстре.

-  Маталар, сім’я є? – Хлопець поклав сідло на спину коня.

-  Старша сестра. – Хлопець не розумів, що від нього хоче маг. - Малів.

-  Чекай тут!

   Він вбіг у кабак, і, заставши чергового, наказав негайно розбудити власника. Коли прийшов заспаний пузатий чолов’яга то незадоволено заворчав. І неймовірно здивувася, коли маг заявив, що хоче купити його двох рабів. Після переговорів вирішилось за хлопця десять золотих піастр, а за дівчину двадцять. Обох привели до стайні слуги.

-  Значить так, – Ліндал заломив руки – я вас купив. Питання є ?

-  Якщо дозволите, – Така ж чорно волоса дівчина була б досить милою, якби її гарно вимили і розчесали заплутане волосся. – Куди ми будемо йти?

-  До Мертвого Вулкану. Але перед цим ми заїдемо в одне місце – він загадково усміхнувся – Запрягайте он того тяглового в віз і їдемо, не йти ж вам пішки всю дорогу.

   Обоє не вірили своїм вухам, адже раби завжди йдуть пішки, їх іноді перевозять і то в клітках, але це дорого, тому і ходять пішки.

   Коли вони виїхали за місто, то побачили широчезні степи, де-не-де зустрічались зарослі дерево-подібних кущів, невеликих лісів і кілька річок. Саме поруч з таким місцем, де річка протікала повз лісок, стояв великий табір. Палатки і фургони, клітки наповнені найдивнішими звірами: довгошиїми рижими і дивними чорними величезними котами, крилатими зміями і кольоровими птахами. Їх зустріли двоє карликів.

-  Ліндал? Невже ти? – Мовив лисий карлик в блазнівському костюмі.

-  Я. Покличте директора

   Він звільнив хлопця і дівчину, й, залишивши в цирку, дозволив використовувати ті гроші, що дав Маталару.

В Мертвому Вулкані його зустріли тепло, але не тільки родичі і слуги, а також архі-магічка Діана Іссарам. Брат влаштував бенкет. Лілія стала справжньою красунею, з батьковим волоссям попелястого кольору, і такою ж блідою шкірою як в брата і колишнього лорда Мертвого Вулкану. А брат став справжнім велетнем і красенем з материнськими волоссям, кольору золота і батьківськими широкими і міцними плечима.
А рабів так і не добавилось –  лорди Мертвого Вулкану не підтримували рабство. Діана Іссарам – восьмидесятирічна жінка, яка виглядала на двадцять п’ять, адже володіючі силою старіють значно повільніше. Магічка розмістилась в сусідній з Ліндалом кімнаті. Саме так, кімнаті - лордів Мертвого Вулкану називали дивними, і не дарма: вони надали перевагу мінімальній зручності. Більшість місця займали кімнати, які можуть в будь-який момент перетворитись в місце для гарнізону чи біженців, які вирішать шукати схованки за міцними стінами замку, або стати складами припасів.
Замок був створеним для того, для чого і будують замки – для захисту і неприступності. Сам він розташовувався на пагорбі, біля мертвого вулкана, від чого і пішла його назва, в дельті річок. Збудував його Ларіон Вбивця Королів лиш тоді, коли збудував дамбу з механізмом, що коли його активувати то вода хлине і затопить всі землі навколо замку, тоді туди дібратись можна буде лиш на човнах, а жителі замку зможуть їсти рибу, яку ловитимуть просто з стін і бійниць; їжа звісно не найкраща, але краща ніж голодний шлунок.

-  Ти відпочив з дороги? – Мовила чорноволоса магічка з ранку після банкету, коли Ліндал зривав в саду дворфські трави, що носили назву тютюн.

-  Доброго ранку. Так, хочете почати заняття ? – Маг закінчив, залишилось дочекатись поки ті висохнуть.

-  Брат тобі не сказав? – Здивувалась Діана. - Ну гаразд. - Усміхнулась вона.

-  Що? - Прищурився маг.

-  Ми їдемо в Імператори! - З блиском в очах заявила магічка, а її учня наче блискавка вдарила.

  Чаклуни і маги дивний народ: то напиваються до втрати свідомості, то стають з самого ранку і практикуються до півсмерті, то вирішують кудись їхати, а замість цього осідають на рік. Так само і з Іссарам було в думках Ліндала – вони мали залишитись в їх маєтку хочаб на місяць, а тут:"На тобі, заявочка!" - пробурчав собі під ніс маг.

  Імператори - місто, що знаходиться на південь від Мертвого Вулкану, на острові Імператори лежить в центрі озера з такою ж назвою.І це рівнинний з півночі, а з півдня іншу частину острова займає єдина гора, а весь острів і є Імператорами.

-  Але не зараз, а завтра з ранку.

   Хлопцю полегшало, та всеж, він не так звик до домівки, щоб йому було важко їх покинути. Тому з вечора він склав речі для дороги.