"Здається ім'я в тебе не справжнє. Чому ? Де ти чув ім'я – Рдінуальт?"
© Артас Забудка


Дубові двері відкрились вартовим і король ввійшов в кімнату доньки, котра сиділа на м'ягкому кріслі і вишивала.
– Еліє, – Лагідно мовив батько.
– Батьку, – Дівчина підвелась. – Що привело вас до мене?
– Погані новини, – дівчина поблідла. – Молодий лорд Ілістан помер від руки Розмовляючого з сонцем і зор'ями.
– То я тепер одружусь на його молодшому брату Ігору? – Юна принцеса стримувала сльози.
– Ні. Ти одружишся на його старшому брату.
– Хіба на Сніг є ще притендент? – Це трохи здивувало Елію і відволікло.
– Ти одружишся на лорді Кам'яної Мельниці – Валарі Чорноперому.  Вирушиш з своєю вчителькою туди завтра, а я приїду за два місяці на саме весілля, бо завтра відправлюсь на північ пошукаю союзникиків.
    Кам'яна Мельниця
    Лорд Кам'яної Мельниці, Валар Чорноперий, стояв перед своєю шістдесяти тисячною кінної армією. молодий лорд задоволено кивнув і гучно мовив:
– Ми йдемо на війну! Я буду вимагати, щоб ми стояли на кордоні чи максимум приймали участь в штурмі Першого Кулака. Ми відплатимо кровним ельфам за їх високомірність!
      Десять років тому під час постаня нинішнього короля Аллана Цвіту, дванадцятирічний бастард лорда Снігу зміг підкорити собі народ півночі Королівства Меча – констрільців, і взяв столицю – Терен - своїм шістнадцяти тисячним військом. В піснях оспівали його в'їзд у місто вверхи на срібному скакуні, і як розбігалась армія короля Артура Вінця від вершників бастарда. Дванадцятирічний незаконно народжений син лорда Черніця Білого, в знак відваги та подяки, був нагороджений замком - закинутим замком Кам'яна Мельниця - і посвячений в лорди. Насмішкою було те, що від замку лишились лиш дві вежі, і ті наполовину розвалені. За вісім років своїми силами Валар Чорноперий побудував нову Кам'яну Мельницю на місці старої, і зараз цей замок вважається найнеприступнішим в Королівстві Меча, стоячи на одному рівні з Мертвим Вулканом в Північному Престолі, і однією з найнеприступніших фортець древніх земель.
– Мілорде, що ви робите? – Сержант підійшов до свого лорда.
– Зашиваю штани, – відповів той, – знімай сорочку - теж зашию.
– Ви ж лорд, – Усміхаючись мовив сержант.
– Дурман, от не починай. Те, що я лорд, не значить, що я не така ж людина як і ти, – Валар відкусив нитку і вдягнув чорні штани. – Мої рідненькі, як же приємно в вас бути. То сорочку зашити?
– Гаразд.
  В великому залі Кам'яної Мельниці нависла тиша між сержантом і його лордом, що зашивав йому сорочку. Дурман вирішив порушити тишину.
– Мілорде, ми маємо вирушити зустрічати вашу наречену і супроводити її в замок.
– Збирай ескорд. І…
– Тоді я беру сотню.
   Воїн вийшов, взявши зашиту сорочку, і усміхнувся: "Як дитя мале, чесне слово" – сказав собі самурай. А лорд підвівся з свого трону, витесаного з обсидіану в формі чорного ворона, і позаду якого вирубаний в стіну стояв аметистовий місяць Енії.
– Ну що, глянемо на четверту дочку короля.
   Валар одягнув високі шкіряні чоботи, темно блакитну сорочку з вільними рукавами, на пшкіряний ремінь повісив піхви з катаною, яку отримав в подарунок від свого сержанта - хороша зброя, але лиш для слабо захищених ворогів. На сідло Дурман повісив композитний лук з стрілами і довгі  шаблі – улюблену зброю лорда Чорноперого.
   Сотня вершників стояла перед воротами в бойовому екіпірувані, а сержант в своєму східному ламелярі, що так виділявся на фоні інших, зустрів вигуком, який одразу підхопили воїни: "Яшасуїн!". Суть була проста - це не вигук на якісь мові - саме це крикнув дванадцятирічний хлопчак, повівши в бій свою армію, уточнимо, в перший бій.
– Їдьмо, – тихо скомандував лорд.
– Кажуть принцеса Елія красуня.
– І? Красуня можливо воно і так, та я одружуватися не хочу ні краплі, – лорд поправив катану на поясі.
– Ну, і королю не відмовиш, – сержант зняв свій кабуто. – Хоча я б не проти стати дворянином.
– Так чого не хочеш, щоб я тебе в рицарі посвятив?
– Мілорде.
– Як знаєш.
   Вершник, якого лорд Валар відправив на розвідку, повернувся і доповів, що, хвала Закфрейну - покровителю подорожуючих, її величність принцеса в годині їзди на південь.
– Ваша величносте, ви думаєте, лорд Валар знайде для мене якогось благородного кавалера? – Діадель гляділа на свою принцесу золотими райдужками очей.
– Не знаю, а що ти чула про лорда Валара ? – П'ятнадцяти річна принцеса хвилюючись відвела погляд від рівнини за вікном карети і спрямувала його на свою вчительку - нічну ельфійку.
– Все що я чула, це те, що лорд Чорноперий людина честі і прямолінійності.
– Ваша величносте, – постукавши в вікно мовила Безлика, – лорд Валар Чорноперий близько - я вже бачу його прапор – Чорний ворон на місяці Енії і на чорному полі.
   Безлика була рицарем-найманцем на службі у корони, постійно носила свій обладунок і не показувала лиця.
– Міледі, – мовив лорд–наречений.
– Мілорде, – роблячи реверанс відповіла принцеса, – рада бачити вас в доброму здоров'ї.
   Великий зал Кам'яної Мельниці приймав гостей з столиці: дві сотні рицарів і пів сотні вільних вершників. З нагоди скорого весілля лорда Валара і принцеси Елії був влаштований бенкет, двоє молодих місяців освітлювали небо: син світлого Неандра – Ватіс - покровитель ложа білого шляху сили; донька Закрфрейна - мандрівника, книгаря і судді, Енія -покровителька фіолетового ложа сили, незалежності і померлих воїнів. Саме в її честь названа принцеса Елія, і десь з права від прекрасної Енії, в самому темному місці був чорний місяць Нурта – покровителя чорного ложа сили і син Тальхали - владики Безодні, видимий лиш їм – його слугам. 
  В зал ввійшов радник лорда, мейстер Ваніл, шаркаючи своєю сірою рясою, і підійшов до лорда Валара, який щось розповідав принцесі, а та дзвінко сміялася.
– Мілорде, прибули лорд Теадей з своєю армією.
– Армією? – Здивувався Валар.
– Лорд Теадей? – Поцікавилася принцеса.
– Скалка в моїй дупі, – коротко відрізав Валар.
– Я була б рада познайомитись з лордом Чорноліся, – Діадель прикусила нижню губу.
– Ви чули про нього? – Зацікавилась Елія.
– Він навчався в Темному Лісі, був учнем владичиці нічних ельфів і в тринадцять років закінчив навчання, тобто він вивчив медицину і всі науки, які викладають мейстрам в Великі Кузні, за три роки, хоча не став мейстром, а після того навчався в Кристалі.
– Кристал - це ж столиця дроу?! – Захоплено вигукнула дівчина.
– Саме так, бачу, мої уроки географії не пройшли дарма. Мілорде, можу я вас попросити познайомити мене з мілордом Теадеєм? – Діадель кланяючи голову попросила Чорноперого.
   Хоч Валар Чорноперий і був верховним лордом Підлісся, та великої прихильності від своїх лордів-прапороносців не отримував. Так, безумовно, його поважали, але багато лордів надавали перевагу юному сімнадцяти річному лордру Теадею Чорномастому. Бувши єдиним сином лорда Бора Чорноліського, він навчався в кращих вчених мейстрів і воїнів в Нічному Лісі, а також навчався в Кристалі - столиці Підземля. Варто також зазначити, що Підземля - небезпечна країна навіть для самих дроу, а що вже казати про людину.
– Впустіть лорда Теадея і розмістіть його людей в казармах.
– Боюсь, це неможливо, – потерши долоні мовив мейстер Ваніл, – армія надто велика.
– В нього було всього десять тисяч воїнів коли він відправився на північ, – дратуючись, мовив Валар, надпивши свіжо налите вино.
– Так, та зараз… – мейстер почав сильніше терти свої древні долоні.
– Не тягни ворона за пір'я, – злючись, вимовив лорд.
– Більше п'ятнадцяти тисяч.
– Тоді нехай розіб'є палатки в дворі - всі розмістяться.
     Двері відкрились, і в зал ввійшов лорд Теадей Чорномастий в супроводі мейстера Ваніла і двадцяти чорнолісців в широких чорних шараварах, високих з загнутими носками верх чоботах, сорочках на яких були вишиті герби їх родів: зелена гілка на чорному полі – Ґрітріни; куниця на зеленому полі – Норолази; білий кінь з зеленим вершником – Каранцідулаундарів, і так далі. Теадей не був красивим, але кутики губ і веселі очі були досить милими на гладко вибритому лиці, напротивагу від Валара, лице якого було подібне до ельфійського: без єдиного волоска, щетина Чортополоха була досить густою і чорною, але він її збривав.
  Лорди холодно привіталися, Валар представив Теадея нічній ельфійці, і вона швидко знайшли спільну мову з сержантом з простонародя, а от з веселим і надто інтелігентним лордом спільної мови не знайшлось, зате виявилось, що Діадель, як і сержант лорда Чорномастого володіє компотизним луком з дерева тіней: обоє, трохи сп'янілі, уклали парі - хто з них кращий в бойовому мистецтві: стрільбі, бою на древкі зброї і бою на зброї, яку виберуть дуелянти. Суддею вибрали стоявшу поруч принцеси Безлику, яка була проти, але слушок про парі сержанта і нічної ельфійки швидко пройшла по залу, і п'яні воїни підтримали пропозицію.
   Сержант хмуро глядів на нічну ельфійку, яка всадила три стріли одна в одну проти трьох його, що встрягли поруч одна одної, хоча і в центрі мішені. "От же стерва чортова" – прикусив губу.
– Перемогла Діадель, – коротко констатувала Безлика, як завжди в своєму шоломі з закритим забралом в формі театральної маски, половина якої плакала, а інша сміялася.
   Наступним етапом їхньої дуелі був бій на древкій  зброя. Обох одягнули в турнірні лати поверх підлатника, кольчуги і товстого л'яного одягу визнати по правді - виглядали вони доволі округло в такій купі лат - ще й зброю їм видали: по спису, тренувальному, звісно ж. Діадель ще трохи зберегла трохи своєї природної гнучкості, а от сержант… ну, сержант - він і є сержант – злий, гучний і злопамятний, а зараз ще й колобок. І, що сказати - сержанту ельфійка виявилась не по зубах.
– А які умови були в парі? – Безлика оперлась на кам'яну стіну глядячи як воїн захищається.
– Виконання бажаннь. Одна перемога– одне бажання, – підтягуючи шарф відповів мультиклас.
– Стоп. А ти якого тут забув? Ти ж був в західному лісі, – менталіст зам'явся з відповіддю і випалив.
– Тебе побачити захотів, – і усміхнувся.
– Вищі ельфи мать вашу...
– Так я не ельф, – перебив її менталіст.
– До речі, а за кого Королівство Меча? – Це питання давно турбувало дівчину.
– А чорт його знає - короля тобто. Я - за повстанців. Владичиця - за нас. Степні ельфи - проти нас за Розмовляючого з Сонцем і зірками. Нічний Ліс як завжди нейтралітет тримає, а от дроу і за, і проти - залежно від родів - більшість матерів категорично за нинішню владу, але і є ті, хто за нас, правда, тільки морально. Сто Доріг нейтральні, але нашій владі, ну, тобто верхівці, здається, що на нас накинуться і порвуть на частини. І я напів ельф.
– А про Йоквела що чути? – Безлика гляділа на бій, який її почав смішити. От уявіть собі два колобка, які дружно намагаються вдарити одне одного списом.
– Та чорт його знає - на село напали. Ти ж можеш дивитися в сержанта?
– Я не маг, – знизала плечима жінка.
– Ти - напівкровка, як і я. Німфа і титан - доречі - вбивча суміш, – розсміявся менталіст.
– Діадель перемогла! – Вигукнула рицар і добавила. – Не придирайся до дрібниць.