Набридло
Стренжер
Ти не думай, що я пробачу Ці вчинки твої нерозумні. А що, думав я не побачу Очі, до дівчат безумні. Докорятимуть хай інші А я просто від тебе піду. Сподіваюсь, є мудріші, Що з тобою не втраплять в біду. Тільки, жаль, що відкрила очі Надто пізно. Але, нарешті, Не буду плакати півночі... А що ти скажеш своїй решті? Тим невинним, що не знали. Полюбивши тебе всім серцем. А тобі все було мало - Тепер у кожної сліз озерце.
2018-06-19 06:11:46
15
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Ama.nda_
Мило
Відповісти
2018-06-20 15:13:08
1
Ama.nda_
Ти молодець , гaрно пишеш:)))
Відповісти
2018-06-20 15:16:12
1
Стренжер
@Ama.nda_ Дуже дякую)😊
Відповісти
2018-06-20 15:17:11
1
Інші вірші поета
Думки про майбутнє Вороги Натхнення Світ
Інші поети
Wanter
@chees
Clarissa Fairchild
@clarissa_fray
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1125
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1820