Вірші
Співай
Співай, коли так хочеться кричати,
Не ігноруй мелодію душі.
Співай, коли не можеш вже мовчати,
Впустивши ноти у свої вірші.
Бо спів лікує краще за ті сльози,
Що зрониш у нестриманості слів.
Підтвердять знамениті віртуози:
"Емоціям покличте вчителів".
Приборкай лиш жагу ту ненаситну,
Що хоче скрізь отруту розливать.
Згадай-но якусь пісню колоритну
І серце тоді враз почне співать.
8
3
368
Світ
Коли затихнуть всі вітри
Й земля нап'ється вповен,
Скажи: "Я на рахунок три
Ввійду в сузір'я човен
Та понесуть зірки туди,
Де не було нікого.
Тому немає там біди,
Немає там такого.
Цей світ чарівніший за наш,
Бо там панує тиша.
Лети, окресливши віраж,
Як зірка-дивовижа.
Та обережно: місце те
Є іноді закритим,
Бо деяким все зло - святе,
А світ той є убитим".
Сказавши це, лети туди
На схід, назустріч сонцю.
А я шукатиму сліди,
Повірив незнайомцю.
12
2
476
Думки про майбутнє
І не питай, чого я шукаю.
По всьому світу тепер-но блукаю.
Надія не мре, і я не здаюся,
А тільки майбутнього трохи боюся.
Що далі чекає? На що сподіватись?
Кого покидати і з ким залишатись?
І де моє місце у цьому житті?
Та як не згубитись в моєму бутті?
І найголовніше - де правди шукати,
Щоб щастя своє раптом не налякати?
Я цього не знаю, та й знати не можу.
Це точно - наврядчи собі допоможу.
16
1
643
Втрачена
Холодний піт стікає по обличчю
Повільно змішуючись із дощем.
Та марно я тебе години кличу,
Загорнена своїм старим плащем.
Ти зник, покинувши мене напризволяще
Без докору сумління, просто втік.
Хоча, напевно, все ж так буде краще,
Ніж як було увесь минулий рік.
Цей холод довго був для мене другом.
Так довго, що тепер історії кінець.
Без нього, без морозу, без напруги
Життя вже скоро зійде нанівець.
Я, звісно, спробую це все забути.
Забути, веселиться, танцювать,
Але недовго. Доведеться ще відчути
Той біль, що довго буде панувать.
А далі просто знову ще знайти такого,
Як той далекий та холодний Він.
Де вже давно немає дещиці людського,
Де не лунав уже роки щасливий дзвін.
26
0
1115
Вороги
Чому між нами сварка знов?
Чому ти так кричиш?
Лиш повернися до основ,
А злобу цю залиш.
Негоже матері кричати
На свою кровинку.
Покинь. І починай повчати.
Не чекай хвилинку.
Вже краще з голоду померти,
Ніж це переживати.
Твої слова все хочуть зжерти,
І душу пожувати.
"Та ми з тобою є родина!
Лише згадай про це.
Матусенько моя єдина,
Ти вмий від сліз лице..."
А заклики не допоможуть.
Молитви безсильні теж.
Два серця уже не можуть
Зв'язатись без жодних меж.
І справді, вже надто пізно.
Одна з них спокійна навік.
А інша не дивиться грізно
На старість холодних повік.
Багато хотіли сказати
І разом зробити могли.
Але ті обрали мовчати
Байдужість на себе вдягли.
Ви свідки, тому пам'ятайте -
Родина - це дуже важливо.
Ніколи її не кидайте
Й побачите справжнє диво.
16
4
570
Набридло
Ти не думай, що я пробачу
Ці вчинки твої нерозумні.
А що, думав я не побачу
Очі, до дівчат безумні.
Докорятимуть хай інші
А я просто від тебе піду.
Сподіваюсь, є мудріші,
Що з тобою не втраплять в біду.
Тільки, жаль, що відкрила очі
Надто пізно. Але, нарешті,
Не буду плакати півночі...
А що ти скажеш своїй решті?
Тим невинним, що не знали.
Полюбивши тебе всім серцем.
А тобі все було мало -
Тепер у кожної сліз озерце.
15
3
487
Натхнення
Невже збулося? Це бажання...
Моєї душеньки кохання.
До мене враз прийшло воно,
Натхнення. Стало полотно
Моє яскраве, різнобарвне.
І все оте, таке уявне,
Вже на папері вилилось.
Те все, що снилось і мислилось,
А, може, навіть, загубилось,
Якимось сенсом наповнилось.
Всякий митець це зрозуміє,
І неважливо, що він вміє.
Малює гарно, чи співає,
А може просто вишиває.
Все те - мистецтво! Хай воно
Вже не опуститься на дно.
Та тріумфує! Назавжди...
О, музо, прошу, лиш зажди
Хвилинку... Я тебе чекала.
О, ні... Пішла. Так як і обіцяла...
19
0
611
