Вороги

Стренжер

Чому між нами сварка знов? Чому ти так кричиш? Лиш повернися до основ, А злобу цю залиш. Негоже матері кричати На свою кровинку. Покинь. І починай повчати. Не чекай хвилинку. Вже краще з голоду померти, Ніж це переживати. Твої слова все хочуть зжерти, І душу пожувати. "Та ми з тобою є родина! Лише згадай про це. Матусенько моя єдина, Ти вмий від сліз лице..." А заклики не допоможуть. Молитви безсильні теж. Два серця уже не можуть Зв'язатись без жодних меж. І справді, вже надто пізно. Одна з них спокійна навік. А інша не дивиться грізно На старість холодних повік. Багато хотіли сказати І разом зробити могли. Але ті обрали мовчати Байдужість на себе вдягли. Ви свідки, тому пам'ятайте - Родина - це дуже важливо. Ніколи її не кидайте Й побачите справжнє диво.

2018-06-28 14:32:10

16

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Стренжер

@Дориана Логер Н-непопулярность) 😀

Відповісти

2018-06-28 19:29:48

1

Відьма

Гарно і зі смислом

Відповісти

2018-07-25 17:30:16

1

Стренжер

@Відьма 💗☺️

Відповісти

2018-07-25 17:30:33

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12691

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

85

0

5178