Втрачена
Холодний піт стікає по обличчю
Повільно змішуючись із дощем.
Та марно я тебе години кличу,
Загорнена своїм старим плащем.
Ти зник, покинувши мене напризволяще
Без докору сумління, просто втік.
Хоча, напевно, все ж так буде краще,
Ніж як було увесь минулий рік.
Цей холод довго був для мене другом.
Так довго, що тепер історії кінець.
Без нього, без морозу, без напруги
Життя вже скоро зійде нанівець.
Я, звісно, спробую це все забути.
Забути, веселиться, танцювать,
Але недовго. Доведеться ще відчути
Той біль, що довго буде панувать.
А далі просто знову ще знайти такого,
Як той далекий та холодний Він.
Де вже давно немає дещиці людського,
Де не лунав уже роки щасливий дзвін.
2018-06-28 19:38:49
26
0