Втрачена

Стренжер

Холодний піт стікає по обличчю Повільно змішуючись із дощем. Та марно я тебе години кличу, Загорнена своїм старим плащем. Ти зник, покинувши мене напризволяще Без докору сумління, просто втік. Хоча, напевно, все ж так буде краще, Ніж як було увесь минулий рік. Цей холод довго був для мене другом. Так довго, що тепер історії кінець. Без нього, без морозу, без напруги Життя вже скоро зійде нанівець. Я, звісно, спробую це все забути. Забути, веселиться, танцювать, Але недовго. Доведеться ще відчути Той біль, що довго буде панувать. А далі просто знову ще знайти такого, Як той далекий та холодний Він. Де вже давно немає дещиці людського, Де не лунав уже роки щасливий дзвін.

2018-06-28 19:38:49

26

0

Схожі вірші

Всі

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1033

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

83

2

3656