Втрачена
Стренжер
Холодний піт стікає по обличчю Повільно змішуючись із дощем. Та марно я тебе години кличу, Загорнена своїм старим плащем. Ти зник, покинувши мене напризволяще Без докору сумління, просто втік. Хоча, напевно, все ж так буде краще, Ніж як було увесь минулий рік. Цей холод довго був для мене другом. Так довго, що тепер історії кінець. Без нього, без морозу, без напруги Життя вже скоро зійде нанівець. Я, звісно, спробую це все забути. Забути, веселиться, танцювать, Але недовго. Доведеться ще відчути Той біль, що довго буде панувать. А далі просто знову ще знайти такого, Як той далекий та холодний Він. Де вже давно немає дещиці людського, Де не лунав уже роки щасливий дзвін.
2018-06-28 19:38:49
26
0
Інші вірші поета
Натхнення Вороги Набридло Думки про майбутнє
Інші поети
sophie kunn
@sophie_kunn_qun3
Схожі вірші
Всі
Forgiveness
МОРГАН РЕЙ
If it wasn't for you, I would have fought the wall to the pain. If you weren't mine, I'd die every night from losing blood. If it wasn't for your faith, I'd have given up a long time ago. If it were my will, I would stay with you forever. If you'd gone, I'd have been the old emptiness. You would have taken my heart, and instead of it there was an empty aperture. If it wasn't for you, I'd blazed in forgiveness. Would have burned to ashes, until ground, I would have until the last healing.
61
4
7827
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10904