Не залишай мене прошу ...
Кохай мене , Як її кохаєш  . Не йди до неї , я благаю . Не залишай мене прошу  , Цим ти мене сильніше вбиваєш , Коли повернешся я вже помру . Моїх очей ти не згадаєш , і губ моїх забудеш смак . Мене ти втратиш , Розумієш ?  Й тоді повір ніколи не знайдеш , Шукати будеш не побачиш , І душу вивернеш назовні , та там не буде вже мене . Шукатимеш мене усюди , І крізь лиш бачиш ти мене . Я обіцяю , Я клянуся , мене ніколи не знайдеш  . Ти досі віриш що жартую , мені стає тебе шкода . Твоїй уяві я блукаю , тобі спокою я не дам , Ти будеш все життя страждати . За руку триматимеш її , а серце буде лиш зі мною , Моїм най відданим слугою , Я обіцяю ти згориш ,  згориш у пламені страждання . У Бога молитимеш прощення , та Я закрию йому вуха, щоб не почув тебе ніколи  , Закрию очі щоб і не бачив  . Не прийме він молитов твоїх  . І лиш коли забуде він про тебе . Тоді я зможу відпустити , І тої миті я забуду . Лише тоді . А доти будеш ти зі мною , Моїм, най відданим слугою . Будем страждати ми з тобою . (Не залишай мене, прошу ) .
2021-10-15 07:39:24
10
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Tianna Mase_
@Maria дякую 💫🤍
Відповісти
2021-11-05 12:41:09
1
sssandra
Супер!👍💔
Відповісти
2021-11-09 10:19:04
2
Tianna Mase_
@sssandra дякую ❤
Відповісти
2021-11-09 10:32:05
2
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2170
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12014