Вірші
111
І все поглине природа,
Одвічна матір світу і богів.
Поверне все собі, у своє гаряче лоно, яке сповнене новим життям, пульсує і кипить.
Вона...
Залишить дурнів голих і брудних,
На поталу власному сумлінню.
Будеш сидіти, сам... убогий, на обкурених уламках своїх абсýрдних мрій.
Переживе й Поглине вона згодом :
тебе,
мене,
її зі сталевим духом,
і його із тілом кволим та слабким.
Не залишиться від нас нічого,
окрім... кісток
твоїх
моїх
її
І...
його.
І будинок в прірву затягне вологими руками, накриє ковдрою важкою все.
І не втечеш від докорів сумління,
не виженеш...
лиш випалиш собі гидке клеймо.
І ти підкоришся, як підкорились сотні...
Не вистоїш в цій бурі, упадеш..
Гріхи солоними слізьми омиєш, оплачеш сіре майбуття.
Я знаю, хочеш покричати, можливо, навіть помолитись, бо у душі тепер панує хаос,
а людям у такі моменти складно зупинитись.
Та ще я знаю, що лише один зрадливий сумнів, і ти покинеш всіх і все. І та пітьма, яку в середині ти грієш, врешті-решт погубить і тебе...
1
0
163
Дивна благодать
В розáрію де вічна слава,
І незліченна кількість вицвівших картин... минулих, кращих днів.
Віроломний, самотній... туман,
В день сонячного рівнодення,
обпоює солодким медовим лікером, маленьких докучливих жовтих жучків.
В розáрію, в комірках повних пилу,
забута таємниця відчайдушно прагне віднайти...
блаженний, тихий, спокій свій.
А ти гуляєш по лабіринтах,
темної незнаної душі,
вся оповита маревом блакитним,
мов та сирена з моїх мережевно дивакуватих снів.
В глибоких темно-синіх океанах,
заманюєш в свої тенета,
галети повні,
сивих спраглих моряків.
І їх життя для тебе цінності не має,
хоча... я б не сказав таке,
про ті масивні кораблі, з їх чудернацькими вітрилами на щоглі.
Тебе напевно сильно манять,
історії тих хитрих дикунів?
Тканин заморських повна шафа,
і в холодильнику підвіски та сережки золоті,
медалі, нагороди й скандинавські руни на монетах,
не полишають спроб залишити тебе на самоті.
А ти з тих хто вірні марнославству,
І на війну несеш лопати та хрести,
бо тільки серце в злагоді із розумом холодним,
Відкриє те, що вічно прячеться в пітьмі.
3
0
250
Осіння лихаманка
Людина сіра і суха, в очах туман і трохи пилу.
От би дощу... осіннього, хоча б на мить і загорнути плечі в теплий східний вітер.
Якби напевне знала, що точно повернусь,
в ту тиху гавань, безтурботну мить,
То чи залишила на вулиці самотні ліхтарі що на одинці роздивлялись срібні зорі ?
Дослухала б вечірній спів маленьких цвіркунів ?
Та... чи вдихала б так жадібно п'янке тяжке повітря, наскрізь просякнуте згорілим жовтим листям.
Чи йшла б по світу не дивлячись вперед, і несучи в торбині свіжий смуток, сховала б гостру правду в пахощах вечірнього саду, де моїм свідком став би старий сліпий місяць...
4
0
175
Весняне павутиння
Газетні поцілунки і я в м'якому полоні у ліжка, спокій й незабутній холод вечірньої весняної пори, не дозволяють вільно дихати в неволі, в затісній для двох, одномісній клітці, для птахи білої, як проліски на весні.
Я відчувала, що занадто непокірна й авантюрна душа моя, оселиться жити в жовтих, примітивних і необтяжливих, сторінках старих бульварних романів,
Які стали гаванню, тихим місцем, домівкою зі світлом у пітьмі,
Для не спокійної душі моєї.
І п'яний подих, тьмяних стін,
І ось я закутана в реп'яхове покривало,
колюче й неприємне наче мокрий сніг. І у світлі від маленької керасинової масляної лампи, яка стояла на журнальному столі, я доганяю очима, ледь помітні, тіні, на холодній кам'яній стіні,
дивлюсь як вони граються у квача неначе малі діти на весні.
І знаючи себе, ось таку,
таку, не покірну й норовливу,
Вперту і складну.
Продовжую думками жити на Венері, де ранковий пташиний спів відлунням лине в гори, а сонячне проміння торкається холодної трави.
Повітря тут - легше і чистіше,
В тиші без галасу й шуму
Тут спокій і дивна благодать.
Тому напевне тут і оселюсь, Я.
Почну, космічним попелом вималювати зорі на вікні.
Вишиватиму тюльпани на сорочці,
Продовжу писати вірші й читати книги до рання
Й упиватися молодим, літнім квітковим вином.
І не звернусь до бога з молитвою в тяжку хвилину
Почну, молитися я, морю, сонцю і землі.
6
2
151
Літній ранок
В гаю зеленім, в буйній літній високій колосистій траві, сповненій солодощавими пахощами ранкової рутини,
Ми зустрілись з тобою біля старого млина, німого свідка нашого ніжного кохання.
Ми з тобою не перші кого розлучає війна,
Напевно, сотні тут сльози пролили, проговорюючи одні й ті самі, червоно багряні, гіркі слова.
В теплому, рожевому ранковому повітрі ще витає легкий запах ладану й свічок,
Хвилин 15 як я дружина, молодого чорнявого козака.
Та чи варта та любов, тієї клятої тяжкої муки,
Тих, гірких нелегких нічних переживань, довгих молитов, незнаної долі?
Клята, Чорна Війна.
Я не перша, молодиця хустиною білою покрита,
що зосталась одна в цілому чужому, ворожому світі,
з маленьким дитям на руках.
І ти не перший, від ворожої кулі загинеш в брудному, залитому кров'ю яру де в могилі братській, тіло покинуть без молитви та навіть малого хреста.
І тіло, душа полишить і полине додому до високих Карпат, пролетить над густими дібровами,
Пройдеться широкими полонинами.
І оселиться яструбом сизокрилим у нашому саду на старій похилій вишні, під якою грається наш маленький син - Остап.
8
4
272
Cogitationis poenam nemo patitur
Ніхто не несе покарання за думки.
Ми всі народилися хворими...
Я народився хворим.
Моє альтер его, темна сторона, інша особистість, другий я,
Не дає мені спокою
Кожного дня, кожної ночі, кожну мить, труїть мені життя, своїми занадто простими та дешевими, філософськими мотиваційними проповідями.
Хто ти ? Вважаєш себе моїм месією?
Помиляєшся...
Я створив тебе, ти частина мене.
Він Сміється з мене,
кличе жалюгідним, боягузом, слабаком.
При кожній нагоді плює мені в обличчя й ударами рахує ребра:
- один - ти слабкий;
- два - занадто добрий;
- три - не думай так багато;
- чотири - не дивись на них, їх не існує, забудь, відпусти ,є лише Я;
Люди
Боги
Історія
Релігія
Плітки
Де в цьому всьому хаосі загубився Я ?
Життя...
Легко... чи не так, говорити це все, повторювати як мантру, зранку і до ночі тримати це все у двох головах.
Так...
Зранку ти простий робітник, десь на не зрозумілий фабриці, сіра пляма, яку всі старанно хочуть прибрати, бо люди так сильно полюбляють красу, навіть живучи в Богом забутому сараї.
Ми потребуємо краси та комфорту!
А хто ти вночі ?
Розкажи...
Не хочеш.
А ми знаємо... добре знаємо
Вночі, у гру вступає "другий Я" і ти відчуваєш себе богом і царем, всемогутньою магічною істотою,
у своїй голові завдяки уяві, ти створив світ з гарно прописаним сценарієм, де керуєш нікчемами в холодному кам'яному палаці який для тебе будували тисячі твоїх рабів,
Вони слухають тебе, підкорюються, виконують всі твої примхи, лише є один нюанс, всі ці раби й замки, палаци, корона і ти з ідеальним тілом Аполлона.
Це все не правда,
сон,
Фільм який крутиться у твоїй голові - Ілюзія твого життя.
6
3
129
Босорканя
Сараку, ти звеш мене відьмою,
Називаєш божевільною,
І це все через невинний, вечірній політ на мітлі?
Чи, сердишся ти, через шабаш що відбувся на Лисій горі,
ну, подумаєш коханий,
оргію влаштували,
ну-у-у,
на мітлах трошки над Дніпром політали,
випили хмілю не багато,
біля вогнища оголені потанцювали.
Чи, опечалив тебе келих крові яку я так і не допила?
Або, можливо ти злий, через те що мій милий диявольський фамільяр Інокентій,
(маленьке чорне козеня) перекинув казан в якому готувалося моє чар - зілля?
Та ти не дивись на того Ігната що він всюди за мною бігає, я ж його випадково приворожила.
(Хто ж знав, що він келих з вином у Захара забере)
Чи мітла моя не угодила, чи мітка від диявола не така ?
Або, можливо, тебе дратують, всюди розвішані зміїні голови, жаб'ячі лапки, матки кроликів, роги биків, щелепи корів.
І взагалі, цього місяця, я лиш раз побила збіжжя градом,
Лише двічі викликала страшну бурю,
Три рази намагалася вкрасти місяць,
І чотири рази зорі. (одну все-таки вкрала)
А-а-а, а ще забула, в одного файного ґазди з полонини велику отару овець у ліс до Чугайстра погнала.
А одній порядній ґаздині на селі поки вона десь там по справах ходила
Інокентій в тайстру повно каменів назбирав.
Розумієш, для відьми мого масштабу ну це взагалі нічого.
Ну добре, вибач, що я тієї ночі фліртувала з вовкулаком
Ну люблю я, князів - перевертнів, козаків характерників,
Ну слабкість у мене до кошових отаманів,
А особливо до Сірка, ну не могла я, не могла,
просто так взяти і мовчки пройти повз Кошового Отамана Війська Запорізького,
щоб так тай слова гарного йому не сказати
Розумієш ?
Не сердися.
Ти ж знаєш, що відьма, як і людина, створіння просте, ніжне і лукаве.
5
3
143
Нічне місто
Ти повертаєшся з роботи
В ночі,
Одна,
У вагоні метро людей... не більше десяти,
Хто біля тебе ти не знаєш і по обличчю не вгадаєш,
хто є порядним і другом зміг би стати,
А хто заради забави чи пари сотень гривень,
проштрикне гарячу плоть,
й без докорів сумління сховається у вузеньких вуличках нічного, втомленого міста.
І ось ти виходиш на станції "Шулявська" повільно сходами підіймаєшся на верх,
Чомусь одразу в голові з'являється картина венеціанського майстра Тиціана - "Сізіф"
машинально порівнюєш себе та й всіх інших людей з ним,
так прикро, що всі люди, так само все життя приречені вічно виконувати важку марну працю.
А що потім ?
А потім, самотні вулиці, мокрий осінній асфальт, гордий місяць, тепер все у твоїх руках.
І цієї тихої ночі ти володарка цього міста.
Чисте небо і тепла ніч тепер твої союзники,
Які готові йти у бій заради перемоги та свободи.
5
2
143
Сповідь
Знаєш, а давай вже спалимо ті кляті мости
Які нас разом так довго тримали,
Які впились у нашу плоть так сильно, що з кожним рухом наші тіла нили від болю
І це змушувало мене, все більше і більше ненавидіти все навколо.
Чуєш, ну і дивні ті мости які нас разом об'єднали
Вони гралися з нашим життям і із задоволенням спостерігали як воно потроху ламалось.
Це було ніби якась гра або фільм, здавалось що це все не справжнє, що якщо ще трішки потерпіти то все налагодиться, все буде добре.
В кожної пари ж був цей переломний момент і я була впевнена що ми зможемо вистояти в цій бурі з гідністю.
Я знаю що звичайно у твоїй історії завжди погана буду я,
А ти в моїй за всі роки так і залишишся чужим.
Я ж прекрасно знала, що рано чи пізно життя всіх змушує надягати на обличчя маску, під якою кожен ховає свій біль та шрами залишені від жорстоких уроків життя.
А ось і настала моя черга, тепер і я стою на балконі докурюю останню сигарету (бо більше ніколи палити не буду) й не можу зрозуміти навіщо ті кляті мости сплели наше життя в одне єдине.
Якщо в решті решт я так само одягаю маску на своє обличчя, так само ховаючи свої болючі шрами.
Та лиш одне дуже сильно мене турбує,
Ніяк не можу зрозуміти, згадати той момент коли ти так хитро встиг скласти свій план,
Як зміг так непомітно залишити на моєму обличчі ці кляті шрами.
І зараз я прошу лише одного,
Просто навчи мене так само вбивати людей , навіть не торкаючись.
DlXI ET ANIMAM LEVAVI – Я сказав і полегшив тим душу.
5
3
306
Лютневі морози
Прошу, зіграй, як в останній раз,
торкнись холодних клавіш
піаніно.
Легкою мелодією приторкнись до струн душі моєї.
Я говорив тобі наскільки важливі мені стали
наші зимові прогулянки,
і легкі розмови ні про що.
А говорив ... я ... говорив як сильно піаніно полюбив...
та репетиції холодними,
нудними, вечорами.
А говорив ... я... говорив що зиму зміг я полюбити,
після того ... як вечором холодним у легеньку завірюху,
тебе на вулиці побачив вечірнім світлі вуличного ліхтаря,
Ти була в темному пальті з червоною хустиною в руках з красивими золотими завитками.
(Не говорив ? Шкода)
Прошу, зіграй, як в останній раз,
Відпусти думки тривожні погуляти
І просто грай.
А що до мене
Зі мною залишиться мелодія твоя,
Яку того вечора для мене востаннє зіграла,
Яка в хуртовину не дасть мені померти.
Яка зігріє у нічну холоднечу.
Вона в пам'яті залишилася,
білою плямою,
і завжди буде зі мною.
І на смертному ложі коли мені
залишиться декілька хвилин, ми знову зустрінемося з тобою в останній раз,
і закружимося у вальсі під мелодію яка до болю рідна
У знайомій кімнаті в якій досі самотньо стоїть піаніно.
Залишаю тебе одну в лютневі
морози
Моя кохана Лесю .
5
0
213
Останній вечір
В руках холодних ,
келих білого вина ,
Воно в останній раз приносить насолоду ,
Очі повні болі й смутку , не так вона уявляла своє життя .
Сама в кімнаті та й в цілім світі ,
давно програла цю війну .
Вона заручниця його холодного серця , руки в кайданах а очі в сльозах ,
ось такий подарунок за її кохання .
Життя її давно залежить не від неї ,
вона добровільно віддала його в руки чужака .
Розірвана душа ,
розірване і тіло посеред лісу холодного лежить ,
такий кінець вона не вибрала , але так вирішила завершити життя .
Ніхто її не памятає , про неї всі забули вмить .
Лише холодний вітер над тілом кружляє , оплакує її .
Ось так буває в нашому житті .
8
2
205
Коханці?
Кохання?
Простий танець....?
Робота?
Чи просто захоплення?
(Це ми не дізнаємося ,
вони залишили це в таємниці)
В темпі скаженому,
в танці гарячому,
Між партнерами палає вогонь.
Пристрасть керує ними,
До тіла від жару приливає кров
гаряча ніби смола.
Вона червоніє й трохи соромиться,
Та захоплено і впевнено з викликом дивиться на нього,
а по тілу не вимовно,скажено, бігають мурашки видаючи її слабкість .
Він тримає її сильно й ніжно біля себе,
Й на крок не випускає з рук своїх ,
Шепче їй ніжно ,
як сильно кохає, здається що й мить без неї не зможе прожити.
Рукою легко волосся з шиї прибирає
Цілує й крутить в танці,
Так показує їй свою любов .
Під драматичну мелодію скрипки
Партнери покидають паркет,
Їх розділяє декілька метрів,
й різні погляди на життя.
І в пам'яті залишиться ця ніч,
Прекрасна й невимовно гарна,
Й не один раз вони згадають в тишині нічній
простий , звичайний для них танець .
8
3
182
У полоні життя ....
Я бачила як тумані люди пропадають ,
Як йдуть із дому і більше не приходять .
Як під дощем холодним душу омивають ,
змиваючи душевну біль і бруд .
Я бачила як великі уми в буденності тонули ,
І як слабкі підімалися з колін .
Як безталанні відомими ставали ,
І як талановиті самотні помирали .
Я бачила як душу розривають, а потім рани спиртом промивають .
Як слабкі ще слабших ображають .
І як дітей на вулицях, самотніх покидають
А потім все життя страждають ,
як діти так, і батьки .
Я... я відчувала як митці гострим лезом по тілу малюють ,
картини створюють свої ,
Як замість фарби ,
кров'ю портрети вимальовують в темряві нічній .
Я відчувала страх і біль ,
тих юнаків які літати вчились ,
Які летіли головою вниз і були раді що нарешті все скінчилось .
Я бачила сльози й чула крики матерів ,
які дітей пережили й поховали .
Чула молитви зневірених ,
і тих хто вірить .
Говорила з тими хто за правду віддав життя .
І з тими хто з легкістю свої слова продали.
Жодна душа не хотіла так жити ,
Спасіння прагнули вони .
З вірою в серці життя залишали ,
Думали що нарешті вийшли з гри .
Тут висновок лише один ,
Ми так і залишимося у полоні ,
Це замкнене коло :
Народження - смерть
Смерть - народження
І звідси вийти не зможемо ніколи .
6
5
214
П'ятниця . Останній вечір .
В маленькій кімнаті освітленій свічкою ,
Прощальний лист для вас пишу ,
Хочу сказати що вас залишаю ...
Вручаю в руки матері судьбі .
І слово даю що вас я забуду ,
Більше ніколи ми не побачимось знов .
Лист не відправлю ,
Кімнату залишу пустою .
В легкім мерехтінні вогню я
бачу ваш силует .
Ваші слова мене переслідують ,
Кожного порівнюю з вами .
Здавалося якщо поїду , легше стане .
Та лиш квитки на потяг душу мою не лікують ,
І легше мені ніяк не стає .
У важкій праці себе ховаю ,
щоб сил не вистачало думати про вас ,
Щоб лягаючи в ліжко зразу засинала і не встигала згадувати ту ніч .
Цікаво чи думали про мене коли лягали спати ?
Чи ви хоть раз мучилися так як Я ?
Напевне ту зустріч ви вже забули ,
і з іншою крутите роман .
Спочатку було важко ,
всюди ваш погляд шукала .
Дивилась на світ засмученими очима ,
Над жартами чужими не сміялась .
Не дозволяла дивитися в мій бік .
Та потім звикла бути без вас ,
Прийшлось навчитись так жити ,
Почуття погасли , до вас я охолола ,
І зрозуміла що вами Я перехворіла .
11
4
155
Падший ангел
Руки опустились , давно вже згасла я .
Боже як це дивно ,
Боже як це страшно .
Сама у себе залишилась , і більш нема нікого ,
Нема з ким говорити ,
та й просто посидіти .
Лише Самотність тіло об вививає і гріє холодом своїм ,
У дзеркалі лиця не бачу лише розмитий силует .
Голова тріщить , думками переповнена ,
Вони мене катують , жити не дають ,
Не знаю що мені робити ,
підкажіть як бути ,
Як голову від злих думок звільнити .
Я знаю ...
Сама собі я жити не даю ,
Мучаю себе ,
своє сумління ,
За всі сказані мною слова себе катую , кожу здираю ,
руки кусаю ,
Від злості на себе , кулаками тіло своє б'ю ,
І чую хруст власних кісток .
В ночі вмиваюсь гіркими сльозами ,
за те що живу не тим життям ,
Душу роздираю .
Для себе давно Я стала ангелом смерті , який справедливість у маси несе .
Сама себе перемогла ,
знищила ,
в попіл стерла .
Ось так в житті буває ,
самі не помічаємо як повільно себе вбиваємо ,
І на дно холодне опускаємо ,
в жертву суспільству приносимо .
Скажіть, будь ласка , чому так важко бути ,
триматись за життя .
Питаю я у себе , та відповіді на жаль , Нема .
11
4
179
Звичайне життя невинної душі
Холодна цього року зима ,
Відчуваю що через її холод замерзне чимало сердець .
В зимовий вечір ,
в кареті старенькій , під мелодійний скрип колес ,
Їде дитя ,
Дівчина з кристально чистою душею .
Шкода лебідку ,
вона ще не знає як познущається з неї життя ,
Який жахливий урок готує .
Багато правди скрили від неї ,
І те що до рук душогубця її добровільно віддали батьки , за декілька срібних копійок .
Внушили дитині що немає ніякого виходу ,
що це обов'язок , та не легка справа жіночого життя ,
Прислуговувати старому павукові .
Він зверхньо дивився на неї , заманював смертельну пастку , спіймавши випив життя ,
І цим заніс себе в книгу мертвих .
Ох наївне , бідне дитя...
Вона вірила що відплачує борг батькам за те що їй життя подарували ,
Платила собою та своїм тілом .
Служила через біль і через сльози ,
тримала всі образи при собі ,
Мовчки вислуховувала всі повчання і витримувала покарання .
Та не довго покірною лебідка була ,
Швидко знайшла слабкі сторони старого ,
І мстити тихо почала .
Бурю здіймала і тут же гасила ,
робила невинне лице ,
В день посміхалась , схиливши голову ходила , погляд ховала , покірною була .
Та в ночі в саду гуляла і в книгах шукала ,
дурман - трави , щоб смертельним напоєм павука отровити .
Поглядом могла людей підкорити
і зробити своїми рабами .
Невинність з лиця впала і залишилася темна сторона ,
яку самі ми породили .
І тепер на лиці чорна вуаль
з під неї видніються холодні , сірі очі ,
Та жодна вуаль не сховає глузливої посмішки
а сукня не скриє чорної душі .
9
3
133
Безглузде існування
( один з тих ...)
Я прокурив своє життя ,
Спокійно , легко , непомітно .
Закривши очі , приємним димом свої легені напував ,
Життя біля себе не тримав ,
Відпустив, щоб воно йшло ,
А вийшло , що воно втекло ,
Втекло з легким димом сигарети .
Я викурив всі сигарети , які були в моїх руках ,
Я пропалив всі свої гроші , не давши ні копійки дітям .
Я думав маю ще багато часу ,
Гадав що жити буду вічність ,
Та вийшло що невічні люди
Й мої легені , які купалися в диму .
І Я залишився один ,
Так і не кинувши ні дня палити .
А колись я був лікарем ,
поважна людина ,
яка лиш так старалася стримати стрес ,
Я мав і сім'ю , дружину і сина ,
Та прокурив і тратив їх ,
Я прокурив життя .
( один з тих ....)
Я пропив своє життя ,
Спокійно , легко , непомітно .
Спустив його в унітаз ,
біля якого ночував щодня ,
Тримаючи біля себе пляшку з гарячою рідиною ,
Я нікого не любив , здавалось втратив сенс життя ,
І лиш гаряча рідина приносила радості в життя .
Тепер сиджу старий в старезній хаті , крім мене тут нема нікого ,
І бачу привиди з минулого життя .
І вже я знаю кого тоді любив , знайшов і сенс в тодішньому житті , та вже занадто пізно .
Залишився старий один .
А в юності я був студентом ,
Самі знаєте гулянки всю ніч , вечірки ,
Алкоголь .
І сам для себе непомітно не зміг себе підняти себе з дна .
І в цьому винні ми самі ,
Ми вибрали таке життя ,
І скільки нам не допомагали ,
Ми вибирали його знову .
Так рани хворі лікували , і ... біль ховали .
Такі створіння дивні ми .
9
4
196
Легкість і смак свободи
Кривавий захід сонця ,
І ледь помітні промені його .
Холодні слова прикладаю до свіжої , пульсуючої рани .
Скажи мені будь ласка , де цього вас навчають , словами так влучно ранити людей .
Мене вже більше не болить ,
Ні тіло , ні душа ,
Й рани швидше заживають ,
Лиш одне мене турбує , на тілі залишаються сліди .
Пройшло багато часу ,
Я відчуваю легкість і смак свободи ,
І шрами , мене вже більше не лякають .
Знайшовся той який кохає ,
мене всю .
Який заліковує всі мої тілесні рани .
9
1
280
Один з тих хто не знав проблем .
На цьому все, закрийте рота ,
До мене більше не ходіть ,
І більш до мене не звертайтесь .
Тримайте біль свій при собі ,
Живіть із ним на самоті .
Не лише з вас життя сміялось ,
Не лише вас воно вбивало .
Вам важко? Та не може бути .
Що ви говорите , не чую ,
Ах , ви кохаєте мене ?
Мене не бачили , не чули ,
ігнорували весь той час .
Ааа , так , звісно ,
Ви не помічали ,
В своєму світі легше жить .
Так , так , це все занадто прикро ,
Мені не вимовно вас шкода ,
Хоча для кого ця брехня .
Я чула ви занадто гордий ,
І чула ваші всі слова - " та краще вмерти ніж так жити " .
Ви говорили їм тоді ,
Що не заможня , нема достатку , нема великого житла ,
а зараз де всі ваші друзі ?
Крім мене тут нема нікого ,
Де всі вони , куди поділись ?
Ви зараз в мене на порозі ,
не побоялись йти сюди ,
А як же люди , бідні люди ?
Ви зараз просите прощення ,
Хоч тоді й не бачили мене ,
Ви відвертались , не дивились ,
Гадали кращий ви , ніж я ,
Що статус вищий щось дає .
А зараз я і не впізнала б , якби не погляд цей амбітний .
Холодне серце ,
Холодний розум ,
де це ви втратили ?
Скажіть .
Не відвертайтеся від мене ,
Коли до вас направлені мої слова .
Мені обличчя покажіть ,
Невже це не приємно чути ,
Чи ви гадаєте закривши очі , вам легше буде це прожити ?
Ви помиляєтеся ,
Знову ,
Як помилитися тоді .
Не відвертайтеся від мене і будьте мужнім до кінця .
Прийміть поразку ,
Ви загрались ,
Мене самі ви відпустили ,
Відкрили навстіж всі шляхи ,
Отямтесь , і не жілійте
Самі
ви вибрали кінець .
Програли все що могло бути ....
Прощайте ,
на цьому все ,
до мене більше не ходіть .
9
0
173
Не залишай мене прошу ...
Кохай мене ,
Як її кохаєш .
Не йди до неї , я благаю .
Не залишай мене прошу ,
Цим ти мене сильніше вбиваєш ,
Коли повернешся я вже помру .
Моїх очей ти не згадаєш , і губ моїх забудеш смак .
Мене ти втратиш ,
Розумієш ?
Й тоді повір ніколи не знайдеш ,
Шукати будеш не побачиш ,
І душу вивернеш назовні ,
та там не буде вже мене .
Шукатимеш мене усюди ,
І крізь лиш бачиш ти мене .
Я обіцяю ,
Я клянуся ,
мене ніколи не знайдеш .
Ти досі віриш що жартую ,
мені стає тебе шкода .
Твоїй уяві я блукаю , тобі спокою я не дам ,
Ти будеш все життя страждати .
За руку триматимеш її ,
а серце буде лиш зі мною ,
Моїм най відданим слугою ,
Я обіцяю ти згориш ,
згориш у пламені страждання .
У Бога молитимеш прощення ,
та Я закрию йому вуха, щоб не почув тебе ніколи ,
Закрию очі щоб і не бачив .
Не прийме він молитов твоїх .
І лиш коли забуде він про тебе .
Тоді я зможу відпустити ,
І тої миті я забуду .
Лише тоді .
А доти будеш ти зі мною , Моїм,
най відданим слугою .
Будем страждати ми з тобою .
(Не залишай мене, прошу ) .
10
4
180
Колишня
Моє кохання я хворію ,
здається навіть помираю ,
або померла вже ( не знаю )
Скажи ,
що зараз відчуваєш ?
Чи ще кохаєш як тоді ?
Або вже і забув про мене,
як про всіх інших ?
Ти ліжко до іншої лягаєш ? (Так?)
Невже в її обіймах ти себе краще почуваєш ?
Чи ти кохав мене як їм говориш ?
Чи брешеш їм як і мені ?
\ ~~~~~~~~~~~~~~~\
Я брешу їм, і так щодня.
І ця брехня мене з'їдає.
Кохана ...
Для себе правду я вже втратив,
Я був з тобою просто так
Присутністю своєю життя тобі труїв .
Брехня,
собі я брешу,
себе я хочу обдурити,
та не виходить.
Невже це все ?
Такий кінець ?
Тебе ніколи не забуду.
З серця не зможу викинути геть .
Моє ти серце забирала і повертала його знов .
Ти грала з ним в дитячі ігри,
і роблячи мені на зле,
ти дарувала йому радість і повертала до життя .
Я пам'ятаю силует твій,
який залишився в очах.
Та серце болить й нестримно плаче.
Та вже ніколи не пробачить ,
тієї гордості Собі .
Воно чекало що пробачиш ,
та ти мовчала всі ці дні .
9
2
191
Вихідний
Сьогодні я занадто п'яна ,
Занадто п'яна для людей .
Занадто п'яна Я для справ .
Занадто п'яна Я для фільмів .
Занадто п'яна і для книг .
Занадто п'яна для роботи .
Занадто п'яна для розмов .
Занадто п'яна Я для тебе і для твоїх безглуздих слів .
Сьогодні Я занадто хвора , занадто хвора для людей .
Сьогодні Я тебе не бачу , сьогодні й не чую Я .
Вважай сьогодні , вечір п'ятниці ,
і Я сьогодні Вихідна .
Вважай сьогодні вийшла з дому і не повернулася Я .
Вважай , померла Я .
Вважай що мене взагалі немає .
Для тебе Я .... Для тебе Я ... сьогодні Вихідна .
10
1
184
Гра на виживання
Невже хтось з вас вважає - що нас чекає Happy End .
Ви , вірите що це можливо ?
Вам може здатися , що ми здатні виграти в цій грі , в якій давно немає правил .
Ми з вами лиш прості ляльки , в нелегкій грі на виживання . В нас є лише одне завдання .
За нас вже вибрали судьбу , і навіть дату смерті .
А ми покірно стоїмо витримуючи покарання .
Так спочатку в ній всі ми силачі та в решті - решт ми залишаємося Слабаками .
В цій грі в нас є лише один кінець і всі ми знаєм - він не змінний .
Та є один великий плюс , в кінці цієї гри ми всі стаємо Рівні .
7
2
150
Кінець ( Початок ) .
Ніч і темрява навколо і ми з тобою біля краю .
Це все ? Здається це кінець , і вже немає спроби почати все з початку .
Смерть протягає холодні руки , манить мене за собою .
Ти відпустив мене занадто швидко .
Біль , пронизує все тіло і бачу лиш твої холодні очі .
І це ти звеш своїм коханням ?
Невже була Я так сліпа ?
Багряна кров тече по тілу, пульсує і кипить .
Невже кохання вже скінчилось , або тривало лише мить ?
В руках тримаю своє серце і вірно йду дорогою своєї смерті .
Та в голові звучить лише одне , кінець це мій , чи ось такий початок ?
10
0
220
