Спогади

Анна Топтун

Нещодавно. Згадала на днях, Як в перші дні наповнював страх. Згадала я, й тремтіння в ногах. Тривоги, що з'являлись у снах. Пам'ятаю, як сидіти боялась одна. Боялась стояти біля свого вікна. Здригалась від кожного грому. Згадала, як швидко бігла додому. Як хотілося раптом стати сліпою, Щоб не бачити того роддому. Де з-під завалів дістали живою Матір майбутню далеко від дому. Сховатись, й не відкривати нікому. Раптом взяти і просто стати глухою, Не чути сирену і забути про втому. Хоча б на хвилину стати простою. Пам'ятаю біль від перших втрат Що лишились після масових страт Очі б не бачили, що накоїв бурят Трощили, вбивали, немов цуценят. На дорогах лежать криваві тіла Вбиті у спину прямо посеред села Ріки із сліз. Кривава була весна Ось така до нас завітала війна

2023-03-04 20:49:21

7

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Сандра Мей

Я не в силах стримати сліз. Це гарно, боляче й неймовірно!!! 👏🔥

Відповісти

2023-03-05 16:27:39

1

Анна Топтун

@Сандра Мей , дякую, нажаль такі емоції

Відповісти

2023-03-05 16:28:17

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12869

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

2567