Полум'я
Жовтогаряче полум'я тремтить в душі і в серці, І завіває вітер, а за вікном - мороз, Думки вже десь далеко йдуть по лісній стежці Чекають новий рік, його новий прогноз. І кожен третій вірш про зиму і майбутнє свято, Хоч люди навкруги як завжди сірі і ніякі І кожен хоче взяти від життя собі багато, Хоча не всі того отримають, бо люди є усякі. В душі тремтить вогонь, а в серці - ціле полум'я, І навіть білий сніг не хтів його тушить, Хоч бачило його лиш срібне світло полудня, Та кожен знав і вірив в ту прекрасну мить. І на душі спокійно буває дуже рідко, І кожен третій не умів того цінить. Амур стріляє в серце боляче і мітко, Але мені, чомусь, не зміг він так вцілить.
2020-12-24 21:50:17
4
0
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2259
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12171