Забуття

Ірина Велика

(Робота в рамках челенджу "Пиши 30 днів") Уночі в примарнім лісі під стук серця заспіваю без слів, дивну, про те пісню, що усе в житті минає. І почую, як в тумані співчутливо підспіває мені вовк - емпат найкращий. І з собою забере мою тугу в темні хащі. Піду колом-коловратом наодинці танцювати під глухі удари бубна, в який кров у скронях грає. Ладонець у кручії небо зоряне кружляє. І метеликами поруч мої спогади літають. Не відчутні, невагомі, прозорі, тихі і примарні. Ніколи їх я не спіймаю у сиво-кОсому тумані. Диво-світло коловрата забуття-туман здолає. Почну спогади збирати, поки спалах згадки сяє. Між людей, не між дерев, загубила роки-сльози. Хай густа трава збере їх, мов кришталеві роси. Згадки, що в траві знайшла, посріблили мої коси. І блакитні сльози-роси у оздобу я складаю... А ту пісню, що без слів, на світанку доспіваю. 17.10.23

2023-12-06 22:31:23

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Ірина Велика

https://youtu.be/N3QqGJNNoYs?si=FdewQdZSJ9oEn6Qj

Відповісти

2023-12-06 22:32:32

Подобається

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

25

5874

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1509