Забуття

Ірина Велика

(Робота в рамках челенджу "Пиши 30 днів") Уночі в примарнім лісі під стук серця заспіваю без слів, дивну, про те пісню, що усе в житті минає. І почую, як в тумані співчутливо підспіває мені вовк - емпат найкращий. І з собою забере мою тугу в темні хащі. Піду колом-коловратом наодинці танцювати під глухі удари бубна, в який кров у скронях грає. Ладонець у кручії небо зоряне кружляє. І метеликами поруч мої спогади літають. Не відчутні, невагомі, прозорі, тихі і примарні. Ніколи їх я не спіймаю у сиво-кОсому тумані. Диво-світло коловрата забуття-туман здолає. Почну спогади збирати, поки спалах згадки сяє. Між людей, не між дерев, загубила роки-сльози. Хай густа трава збере їх, мов кришталеві роси. Згадки, що в траві знайшла, посріблили мої коси. І блакитні сльози-роси у оздобу я складаю... А ту пісню, що без слів, на світанку доспіваю. 17.10.23

2023-12-06 22:31:23

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Ірина Велика

https://youtu.be/N3QqGJNNoYs?si=FdewQdZSJ9oEn6Qj

Відповісти

2023-12-06 22:32:32

Подобається

Схожі вірші

Всі

Сумую без тебе

Вікторія Тодавчич

Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.

53

39

1743

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11444