Підвіконня - твоя власна сцена
Підвіконня - твоя власна сцена, Танцюєш на ній біля відкритого вікна. Крок у право, крок у ліво, На білому платті пляма від вина. Музика стихла пів години назад, Гості розійшлися ще опівночі. Вже три години ти танцюєш сама. На столах, диванах, десь на восьмому поверсі у Вінниці. Не настільки ти п'яна, бо вино пролила, Чому ж тоді так паморочиться голова... Музикою тобі буде завивання вітру, Попіл твоїх сигарет, розвіє по підлозі протяом. Вкидаєш один за одним окурки у попільничку. Ніби серце не спиниться поки куритимеш, Ти будеш танцювати, немовби стоїш на вуглях, Ніби поки рухаєшся у такт беззвучної пісні - житимеш. Як давно ти забралася на підвіконня, Щоб подивитися як сяє луна? І як довго стоїш з того боку вікна? Страху немає, є тільки вона: Велика, кругла, повна луна, У світлі якої розтанеш сама.
2022-10-20 22:53:46
2
0
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
3172
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12799