Без цукру, але з медом

Aleksandr Bilogura

Вона сидить на підвіконні Загорнена в зелений плед Тримає кружку з чаєм Без цукру ,але з медом Мрійливо Тримає обома руками І ловить мить Гарцює пара перед її вустами Зелені очі кліп, кліп, кліп Скрипить старенький холодильник Годинник цокає в кутку Їй затишно і мило Бо тут ніхто свободу не вкраде Бо тут все те , про що так мріє... Квартирка невелика Радянського покрову : Шпалери , шафи , стелажі Однак їй не потрібно нічого такого наднового Бо й так вже затишно її душі...

2022-01-04 11:51:58

4

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

просто веселка

Атмосферненько, автор молодець ✨👏✨

Відповісти

2022-01-04 12:13:41

1

Aleksandr Bilogura

@просто веселка щиро дякую )

Відповісти

2022-01-04 13:13:23

1

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

46

44

3482

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12372