Спогади – застигла мить нашої свідомості. Те, що ми хочемо зберегти, іноді незрозуміло для чого, іноді мучачи ними себе.

Я намагаюся не думати, але все нагадує про тебе. Аромат тютюну із тоненьких цигарок зі смаком смородини і міцної кави, яку ти любиш вранці. Жовте листя осені під ногами і краплі дощу на склі, адже ти так любиш осінь, сама про це не здогадуючись, це пристрасне і чуттєве в'янення природи, коли спекотне томне літо не охоче поступається прохолоді царственної осені. Так так! Ти любиш осінь. Серед усіх пір року саме вона королева. А ти ж любиш нею бути?…

Вдень, коли навколо люди, справи і турботи, мені вдається відволіктися і не думати про тебе, але коли вечір владно вступає в свої права, оточуючи мене оксамитом темряви, і тиша вкрадливо прокравшись в ліжко, огортає мене своїм покривалом, спогади уриваються до мене в мозок, і я знову буваю з тобою, знову твоя. Твоя дівчинка.

Мозок - головний ворог сприйняття чуттєвості і я поступаюся спогадами, припиняю боротися зі своїм постійним, що не проходять бажанням думати про тебе і поринаю просто у солодкі мрії про тебе.

Я так ясно пам'ятаю тебе, здається, що ти поруч, все ще відчуваю твої руки на своїй шкірі, млосний запах твоїх губ, пестять слух збуджуючі стогони твого жіночого бажання. Закриваючи очі, я знову опиняюся в твоїй квартирі, в спальні, куди я так любила приходити до тебе. Радію тобі і ті секунди щастя, що стосувалися нас обох, наче крила метелика.

Ти лежиш посеред кімнати на ліжку, ліниво і валь’яжно щось перебираєш у телефоні пальцями, і тихенько дзиркаючи скоса спостерігаєш за мною, удавано байдужо, оманлива байдужість типу до мене.

А я збоку біля тебе, на твоїх грудях лежу головою і втикаю мимольотно зловивши пультом по телебаченню очєрєдний брєд такої здавалось би шикарної історії любові, що в реальному житті не існує, розніжена, з млосними і розширеними зінницями, бо все в цьому любовному сюжеті так ідеально.

Ні, не чорне мереживо сорочки відтіняє матову шкіру мого тіла, а просто бавовняна піжама в клітинку, що ти мені подарувала, приємна до тіла, та особливо мені до смаку, ні, вона не ковзає як атлас по ніжкам, і не тиняється сорочка туди–сюди від схвильованого дихання на грудях, проста та зручна собі не сексуальна піжама-вона для відпочинку мого тіла...

Ти покидаєш те своє віртуальне майно, поглядом роздягаєш мене. Ні не шовкова стрічка закриває мої очі, чомусь у цей момент я думаю якого вона кольору, я просто їх закриваю сама. Мені б хотілося, щоб вона була чорна, але її немає.

Оксамитова темрява огортає мене, і я здригаюся, а ти нахиляєшся і шепочеш:

- Я соскучилась, заюша. Я – рядом.

Я не боюся. Я з кожною хвилиною хочу тебе все сильніше. Спекотне бажання накочує, невидима хвиля, позбавляючи мене волі. Я відчуваю тебе шкірою, відкриваючись насолодою як квітка до сонця, віддаючись тобі без залишку.

Моє тіло горить, змінює температуру, я відчуваю твої руки, губи. Вони ведуть свій танець вниз, пестячи соски, спускаючись по животу, залишаючи вологий гарячий слід на шкірі. У мене виривається стогін, божевільна жага пронизує мене, і моє тіло інстинктивно здригається.

Я немов купаюся в в'язкому желе пристрасті. Твій аромат просочує мою шкіру, долоні, подушечки пальців, гаряча лава життя і твоя енергетика володарчої енергії наповнює мене, прямуючи очима до тебе і твого бажання, я помічаю, що твоєму єству немає місця...

Раптово гілка дерева, розгойдується негодою, вдаряє по шибці. Я здригаюся і повертаюся зі своїх солодких гарячих мрій.

У кімнаті тихо, лише вітер завиває в осінню ніч, і дощові краплі стукають по склу.

Я знову одна, хоча на губах ще залишається смак твоїх губ, я все ще відчуваю жар твого тіла ... мені здається, що ти теж зараз думаєш про мене .... … я б цього хотіла. Іноді події стрімко несуться вперед, випереджаючи розвиток або згасання почуттів, надовго залишаючи наші життя в полоні спогадів.

І більшість фреймів написаних в «Сансарі» ти будеш прилаштовувати до себе, ти настільки впевнена в собі, ти настільки впевнена в мені особливо, що досі навіть і не зрозуміла, що світ клином не сходиться тільки на любові одній до тебе, бо не тільки серце керує головою та всім тілом, ще є таке поняття, як ЛЮДИНА – я ЛЮДИНА, з почуттями, з гумором, з розвитком, з розумінням, з мудрісттю та поняттями дорослого розуму, я все бачу те, про що ти навіть і не здогадуєшся, я роблю вигляд, що я нехай для тебе сліпий дурень, та чи на довго? Як гадаєш? Відповідь одна! Іще один останній фрейм, лише один, і він останній…

© Юта Радуга, 2020