Хрясь! полетіла пляшка і вщент розбилася об двері, що зачинилися за тобою ... Я з силою видихнула повітря, дозволяючи своїй люті знайти вихід. ЗНОВУ! Скільки вже можна приходити, щоб потім піти. З гуркотом полетів на підлогу посуд з перекинутого підноса. Здається, там теж щось розбилося… Плювати. Стало трохи легше. Трохи. Так.

«Встала, взяла себе в руки, пройшла на кухню», - це я собі. «Молодець, дівчинка!» - це теж собі. Десь тут була горілка, залишки від Нового року, блін, знайти б, літо на дворі. Так давай прямо з горла, нічого, зараз стане легше. Ну ось вже стало. Сиджу на підлозі і дихаю. Головне зараз - дихати, дихати, тому що, коли так погано, на грудях стоїть паровозне колесо.

Ми познайомилися з тобою одинадцять років тому. У забігайлівці-кафе, студентське життя все таки. Зустріч ніби не передбачала ніяких серйозних відносин, нас там було багато, але ти сиділа навпроти мене. Зібралися, так, просто відсвяткувати футбольну гру дівок, що грали за твій універ в якому ти навчалася тоді, пивка попити пару ящиків як завжди. Я на той момент не була одна, без коханої людини, а ти просто я й не пам’ятаю, якщо чесно чи була з кимось. Та це усе одно немає ніякого значення, ми все одно зійшлися за довго після цього, разом святкували всі свята та проводили вихідні і таке інше.

Тоді був найкращий Новий рік у моєму житті, просто чудовий, прекрасне, свято. Все було чудово, танці навколо ялинки в новорічну ніч, свічки, святкова вечеря та запаморочливе втикання в твої очі. Відчуття було неначе я на гірках. Мій адреналін протікав по моєму тілу і розуму немов якась сильно страшна історія. І здавалося, що я підіймаюся на самий верх гори на якомусь підйомнику. Потім мене садять в надувну камеру і зіштовхують з початку гірки вниз. Здається, що ті гори дуже круті, камера стрімко набирає швидкість, навколо миготять кущі і дерева, зливаючись в одну суцільну лінію, від страху перехоплює подих, а я зі щасливим вереском мчу вниз. А в кінці гірки стоїш ти, я падаю в твої гарячі обійми, а ти смачно цілуєш мене в губи… Такого порівняння не знайти ніколи більше.

Здається наче потім ми вже вдвох їдемо на спуск, і ти навчаєш мене кататися на гірських лижах. Я весь час падаю, а ти смієшся. Потім падаєш разом зі мною в сніг, обіймаєш мене і ми цілуємося....ти цілуєш мене в носик, і дмухаєш мені на вії гарячим диханням, а мені не хочеться вставати, хочеться валятися з тобою на снігу вічність, і просто втикати в небо.

Секс з тобою був чимось незвичайним. Ми не спали ночами, тільки забуваючись коротким неглибоким сном, одна біля одної. Потім ми прокидалися і знову жадібно тяглися одна до одної. Ти знала усі мої бажання, виконувала всі мої забаганки, легко вгадуючи їх по одному моєму погляду, по одному подиху...

Кожного разу це було непередаване відчуття. Від того, як ти мене пестила, просто зносило дах. У мене до тебе був не такий вже великий досвід сексу. І лише з одним моїм партнером у мене були тривалі стосунки. Тому, я була досить дрімуча в сексуальному плані. Ти буквально заново відкривала мене в коханні.

Мій колишній, якось одного разу, теж намагався приголубити мене губами, але робив це так невміло і без всякого ентузіазму, що я швидко втратила інтерес до процесу, а згодом просто відмовилася від нього. Секс з ним взагалі був досить простою і примітивною справою. І хоча я регулярно отримувала оргазм з ним, згадати, загалом, особливо було нічого. Все було стандартно і по правильному.

З тобою я відкривала новий світ, світ, де панують секс і любов, і знову секс.... З тобою я ніби прокинулася. Кричачи і задихаючись в твоїх обіймах, я немов би відкрила себе як жінку і, нарешті, дізналася, що таке справжня насолода. Досі, коли я пригадую ці дні, мене охоплює солодка, томлива знемога, ніжки судорожно стискаються, внизу тихенько пульсує і стає гаряче...

Я ніколи вже не забуду відчуттів твоєї швидкої і пристрасної мови, те як ти пестила, лоскотала і ніжила мене. Будучи пристрасною і захопленою людиною, ти все в житті звикла віддавати без залишку, ти і в сексі забувала про все на світі, цілком і повністю віддаючи себе, насолоду і пестощі. Мені здавалося, що не залишилося ні одного сантиметра мого тіла, не зацілованого і не заніженого тобою. Ти хотіла володіти мною повністю, хотіла знати всі мої самі дивні і найпотаємніші бажання. Здавалося, для тебе не існує взагалі ніяких обмежень. Скільки разів за ці дні я літала від оргазму з тобою, я просто не знаю. Здавалося, ми могли займатися коханням нескінченно, іноді мені навіть не хотілося виходити з кімнати і ти зносила їжу прямо сюди. Тоді ми їли і знову любили один одного. Напевне так у всіх відносинах, коли вони тільки починаться, ти бажаєш з’їсти людину, яка на той момент здається кращою з кращих у всьому світі.

Всі ці дні пролетіли як сон…

«Закінчено бал, погасли свічки», - подумала я… І ось тепер сиджу перед ноутом, пишу ці рядки на згадку в останній раз! Обіцяю собі не впускати у свою світлу голову минулий час з тобою! Я не шкодою про нього кажу по чесному як є!

Коли ти пішла перший раз я чесно нічого не пам’ятаю з першого дня шоку, на наступний день ще було нічого. Зате після завтра настав Пиздець... Я не могла ні про що думати, крім тебе. Я сиділа і дивилася на свій телефон. Я постійно перевіряла і моніторила, може бути, прийшла смс, і так постійно. Ти не дзвонила, тобі було зовсім не до мене. Я тільки зараз задумалася про те, що не знала твого телефону на пам'ять. Так тривало довго, майже два тижні, потім я почала звикати, та й робота захопила, і я вирішила вважати відносини з тобою просто приємною пригодою.

Ти подзвонила через місяць. Ввечері майже о двадцять третій годині, і як ні в чому не бувало, хотіла поговорити, ми говорили ні про що, ти була під алкоголем і це відчувалося, ми розмовляли... Поки я відкривала і закривала рот, як риба, в двері продзвенів дзвінок. Я відкрила її, і замість тебе в кімнату вплив величезний букет ромашок. Я стояла перед кур’єром, і не могла підняти на нього очі, відчуваючи, як мене переповнює бажання, як сильно я за тобою скучила. Мені хотілося вилаяти тебе, але я не могла говорити... кудись пропав голос… і взагалі ті квіти були не від тебе… а я так надіялась, що то ти, адже з нових моїх ухажорок ніхто не знав про мої улюблені квіти.

В той час я жила неначе не в цьому світі. Мені здавалося, що я зійшла з розуму, що все крутиться, і біль стає нестерпним. Відчуття тебе, твого тіла були такими гарячими, такими чудово бажаними. Я дихала і жила тобою, я пила дихання з твоїх губ, уявляючи тебе всюди, я вбирала всю тебе, твою шкіру, твій запах, твій смак, я навіть не знала, що я тебе так хотіла....

Це точно було, як спрага. Але вгамувати її вже не було так чарівно, та так солодко.

Щоразу перед сном згадувала моменти нашого кохання, як я перевертала тебе на живіт і притискалася до тебе зверху всім тілом, обіймаючи і пестячи тебе. Ти не пручалася, ти не могла, та й не хотіла, я була іграшкою в твоїх руках... Мені стало жарко, я задихалася і стогнала від натовпу гострих пустих відчуттів, відчуттів які я просто зараз згадую...

Я нила ночами в подушку і я вже готова була тебе майже благати... ну дай же мені скінчити це нікчемне життя... я не можу більше... благаю… будь ласка... благаю…

Поступово моє життя перетворилося на болісне і солодке очікування тебе. Ти з'являлась іноді раз на тиждень, іноді раз на два, іноді раз на місяць, іноді кожен день. Я ніколи не знала, коли це станеться. Щоб ти не говорила, ти ніколи не виконувала своїх обіцянок, і завжди з'являлася несподівано, або так само несподівано зникала. Я так і не дізналася, навіщо ти грала в цю гру бувши вже знову у парі, але ти часто і несподівано телефонувала з інших номерів. Це якось було пов'язано навіть не хочу думати з ким чи з чим, і ти мене в це не присвячувала, і слава яйцям фаберже.

Не знаючи, коли ти з'явишся, я постійно перебувала в стані готовності, постійно думаючи про те, коли ти прийдеш. Я не могла розслабитися, і не могла планувати ніякі справи, тому що якщо ти з'являлася, ти не переносила моїх відмов. Звичайно, ти не влаштовувала скандалів, і нічого не вимагала. Ти просто йшла і зникала на довго. Тому, я звикла робити всі свої справи під тебе.

Як я не намагалася звикнути до таких відносин, очікування вимотувало мене, воно було болісним. І хоча зустрічі після цього очікування, вражали своєю пристрастністтю, іноді просто змушуючи мене плакати від насолоди, я не відчувала себе щасливою.

Я ніколи не була впевнена, що дійсно потрібна тобі, вже не кажучи про те, що ти мене любиш. Про це я просто боялася навіть запитати ще раз, ось так і виходило, що при всій пристрастності наших відносин, ніякої близькості у нас не було. Я весь час думала, що тобі потрібен тільки секс чи хто зна що, я так і не розумію досі... Більше нічого. Мене абсолютно не влаштовували такі стосунки, але я страшенно боялася тебе втратити знову.

Я любила тебе, але і ненавиділа іноді за те, що ти мене мучиш. Я боялася показати тобі свою залежність, і тому теж робила вигляд, що мені потрібен тільки секс, чи просто провести приємно вечір, і я типу легко до всього ставлюся. Від відчаю і іноді від нудьги, я фліртувала з іншими молодими людьми, про що ти мені завжди з усмішкою говорила, підкреслюючи, що я без тебе не сумую. Іноді мені хотілося тебе вбити... І любити одночасно. Я не знала, чого більше мені хотілося, обірвати наші відносини, або продовжувати. Вони вимотували мене, але я не могла їх припинити, кожен раз, коли ти приходила, все починалося знову.

Я ненавидівши тебе любила. Хотіла, щоб ти залишилася, і хотіла, щоб ти пішла, нарешті, назавжди. Я, як справжня жінка, була палкою і непослідовною у своїх вчинках. Ти як справжня жінка, теж була пристрасна, але непередбачувана, бо ти дуже дорожиш своєю свободою. Ми варті одна одної. Ми немов однозаряджені кульки зближалися до певної відстані, щоб потім різко розлетітися в сторони і нудьгувати, спостерігаючи одна за одною.

Ми були з тих, кому разом тісно, а нарізно нудно. І не просто нудно, а погано і сумно, самотньо і страшно.... Ми жили на повному видиху, іноді забуваючи зробити вдих. У нас все було на повну котушку, все як в останній раз. До болю вдиху, до неможливості видиху. І потім механізм спинявся, і наставало спустошення ...

І тоді ти навіть відчувала бажання зробити мені боляче, покарати мене. Не за те, що я погано щось роблю, а за те, що ти стаєш залежною від мене. За це ти починала мене ненавидіти. Ти ставала дратівливою, і зневажала мене, або себе ... цього не знаю. Так було неможливо жити. І тому настав результат.

Ти почула, як я розмовляю по телефону зі своїм знайомим. Тобі це вкрай не сподобалося, ти розлютилася і несподівано влаштувала мені сцену ревнощів. Раніше ти так ніколи не робила, і я розгубилася, не розумно намагаючись виправдовуватися, і переконати тебе сама не знаю в чому. Ця людина нічого не значила для мене, але ти не стала слухати і знов пішла.

На наступний день, ти знайшла мене. Мабуть, ти зробила це спєцом, щоб уникнути істерик, і спокійним, майже офіційним голосом промовила мені, що вибач, зайка, ми більше не будемо бачитися. Всього доброго. Прийшла сказати, щоб я тебе не шукала, і не думала нічого поганого, але ти все одно в будь який час є, була та будеш, і що я можу дзвонити за будь яким питанням, бажанням чи проханням, і ти просто все покинеш та прелитиш мені на поміч... пустила сльозу. Повернулася і пішла. Я стояла в холодному оп’янінні, ковтаючи сльози, не в змозі навіть повернутися і глянути тобі вслід.

Після цього настав ще чорніший період. Мені хотілося померти. Ні, я не пила й не плакала. Я навіть ходила на роботу і робила все, що належить, але світ немов втратив фарби без тебе. Небо було сірим. Навалювалась туга. І головне, не було НІЯКОЇ НАДІЇ, ЖОДНОЇ. Життя було порожнім без тебе.

Однак, проходить все. І це теж пройшло. Одного разу я йшла по вулиці, повертаючись додому, в голові складалися вірші самі собою, і я раптом побачила Осінь, золоте листя і яскраве синє небо.

Я знову відчула життя. Дні полетіли легкою низкою. Я поїхала у відпустку з друзями у гори, і мене попускало, я відволіклася, і вся наша історія стала відходити кудись у глибину і втрачати гостроту.

Поки ти сьогодні не подзвонила... Я слухала в мобільнику твій м'який, ласкавий голос і думала про те, що треба сказати тобі, що все вже пішло, пізно, дорога, як кажуть, «вибачте, лікарю, та я вже помер ...» Але чомусь не могла, просто не могла. Горло стис спазм, шалено калатало серце, знову звідкись підступили сльози, і я мовчала, слухаючи звук твого голосу, який я колись так любила...

Ми знову зустрілися в кафе. Потім пішли до тебе і трахнулись так, наче й не розлучалися ні на хвилину. Ми все ще любили одна одну, і навіть трахались, як в останній раз. Може, це і був останній раз (в палкому полум’ї почуттів), не знаю, але ми віддавалися одна одній люто й пристрасно, відкриваючись тілами, але в той же час, не відкриваючи нормально душу, і від цього секс був якимось особливо гострим, майже інстинктивним. Немов любили одна одну не люди з думками, почуттями і переживаннями. А якісь тварини, пристрасно, первісно і неприборкано бажаючи одна одну.

Не ми керували своїми тілами, наші тіла керували нами, бажаючи нас, і відкидаючи всі доводи здорового глузду. Я намагалася ні про що не думати. Інакше я б просто остаточно перестала поважати себе. Це було чудово і жахливо одночасно, раніше я навіть не думала, що можу відчувати такі почуття. Це було немов у ліжку з ворогом. Ненависть і любов перемішувалися один з одним, викликаючи жагучу, гарячу, болісно солодку залежну та не виліковну хворобу страшенної залежності, плавлячу всередині мене, що перетворило мою особистість в якусь іншу, зовсім іншу жінку. Сильну, цинічну, і неймовірно сексуальну і бажану. Напевно, це і називається пристрасть. Некерована і всепоглинаюча....

Потім ти знову пішла, і ось тоді я сиділа на підлозі з залишками горілки в руці, навколо валялися уламки посуду, і я розмазувала по щоках злі сльози.

Коли ти йшла, я не витримала і сказала: «Я не знаю, що я зроблю, якщо ти знову підеш!». Ти уважно подивилася на мене і відповіла своєю улюбленою фразою: «Зайка, мы не вместе, какие могут быть притензии? Давай не будем, окей?!»

Твердо вирішила тоді для себе, я кажу вам щире «до побачення» королево!

Життя – гра... подумалось в голові, а якщо життя-гра, то ти або гравець, або іграшка.

Вибір за тобою...

© Юта Радуга, 2020