Вночі, коли ти будеш дивитися на небо, ти побачиш мою зірку, подаровану мною для тебе, ту, на якій я живу, живу для тебе та на якій я сміюся. І ти почуєш, що всі зірки сміються. У тебе буде багато зірок, які вміють сміятися! Я хочу, щоб всі ті люди, що живуть в твоєму серці дивилися на небо і знали, що там є твоє ім’я і для всіх цих людей можливо ці зірки здаються німими, але ми обоє знатимемо, що вони вміють говорити танцюючи. Я завжди знала, що у тебе будуть зовсім особливі зірки...

Кажуть, що жодна зірка не засяє, поки не знайдеться людина, яка буде тримати ззаду чорне полотно, так от я бажаю, щоб така людина знайшлася раз і на завжди! Зізнаюся, не знаю чому, але дивлячись на зірки, мені завжди хочеться мріяти. Тому я мрію, щоб так і було на справді. Адже зірки — це маленькі дірочки у підлозі Раю, а я завжди хотіла, щоб ти жила тут, неначе в Раю, і чесно кажучи я завжди старалася…

В нас на небі — зірки. Звичайні зірки на самому звичайному небі. І я не знаю, і чесно кажучи не хочу знати їх імен. Я хочу просто дивитися, показувати на них пальцем, посміхаючись, і говорити тобі: «Дивись, як гарно». Там складність прагне до простоти. Там на зорі випадає роса і ми шлепаємо по них босоніж, і я не читаю тобі прози про кохання і болю, життя і смерті: я кличу тебе купатися, тому що вода тепла і в ній відображаються дерева і хмарки. І якщо напружити фантазію, то можна уявити, що ми летимо між ними. А ввечері ми п'ємо вино. Зі смаколиками. І всі таємниці буття, риторичні питання, тяжкі думки й невирішені справи мовчки чекають нас з того боку дверей… (така собі мрія з моєї голови).

Майже кожен дурень знає, що до зірок не дістати, а розумні, не звертаючи уваги на дурнів, намагаються це зробити, не зупиняйся ніколи дертися до зірок, не бійся це робити, ах і да… не тащи за собою ніколи нікого, щоб прикривати свій страх, так ніколи нічого не вийде, зірки хапати треба самостійно! Бо опівночі всесвіт пахне зірками, відчуй цей запах і ти зрозумієш, що є набагато простіші і легші речі під силу нашим можливостям Бо людство наповнило міста світлом, але втратило зірки. Протягнуло кілометри проводів, але забуло, як протягувати руку. Люди навчили свій голос долати за ним тисячі миль, але розучилися бачити очі близьких. Мегаполіси віддають запах гниючої свободи, розкладаючись на тисячі доріг в нікуди...

Перше: не забудь раз подивитися на зірки, замість того щоб зазвичай дивитися собі під ноги.

Друге: ніколи не кидай розпочату справу. Робота дає тобі мету і сенс. Життя без неї стане порожнім.

Третє: якщо тобі пощастить, і ти знайдеш свою любов, пам'ятай, ти дійсно її знайшла, і не варто нею розкидатися.

Мій стан особливий зараз. Я цей стан знаєш як називаю? Ні з ким дивитися на зірки. Так-так, не сперечайся! Мені є з ким піти в кіно, в театр, в ресторан. Мені напевно є за кого вийти заміж. Але мені ні з ким дивитися на зірки. Хтось влучно сказав, що ми всі копаємося в багнюці, але деякі з нас дивляться на зірки. Мені не вистачає цього «декого». І завжди буде не вистачати…

Всесвіт — світ, повний чудес. Я готова годинами лежати і дивитися на небо. Стільки зірок. Стільки таємниць. Але є одна особлива зірка, дивлячись на неї, я згадую про одну особливу людину...

Усі відповіді – у тобі. Навіть зірки, які і не підозрюють про це, вже давно оселилися в твоїх очах.

Тому просто давай…

... Давай дивитися на зірки разом, поки не зійде сонце для кожної з нас…

© Юта Радуга, 2020