Кохання молодого вівчара
Юлія Гаргат
Полониною якось посеред днини гуляв закоханий юнак, Мріяв про дівчину ім’я якої він не знав. Сині очі, чорні брови ще й посмішка хоть куди Припала ця гуцулка мила юнакові до душі. Тужно грав він на трембіті своїй отарі за якою наглядав, Награвав мелодію сумну й розповідав про свій жаль. Душа його страждала, бо кохання ще не знала Та серце вже палало немов пекельний жар. Щоночі сидів він під сосною Й на зоряне небо споглядав, Та не знав він, що зрадливі води Черемошу Заберуть до себе його гуцулку чарівну.
2019-03-23 17:05:16
8
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Юлія Гаргат
@Asteriya дякую😘мені дуже приємно😘в мене все виходить якось по-гуцульськи😍👌
Відповісти
2019-03-23 17:17:04
1
Alina Vykhrystyuk
Чимось схоже на сюжет “Тіні забутих предків”
Відповісти
2019-03-24 19:25:08
1
Юлія Гаргат
@Alina Vykhrystyuk дякую. Мене надихнула на написання народна пісня "Гуцулка Ксеня". Можливо й справді схоже)
Відповісти
2019-03-24 20:20:14
1
Інші вірші поета
Вкотре самотня... Обійми Крила любові Між нами сотні кілометрів
Інші поети
papa emmanuel
@papa_emmanuel
Upavshii_Zakat
@Upavshii_Zakat
Схожі вірші
Всі
Why?
Лунная Лапа
I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?
61
4
8957
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11976