Життя зовсім не малина
Юлія Гаргат
Життя зовсім не малина, Й навіть не солодкий мед. Там де здавалось би будеш щасливою Наперекір іде усе... З надією на зміни живеш Хочеться втікти до моря І там шукати спокій для душі. Хочется забути все, Що до цього так любив, Хочется забути місця де жив, Щоб знову зажити новим. Все до сліз не ідеально, Й таким зовсім не було... За посмішкою - біль, За словами - тишина. Життя зовсім не малина, Й навіть не солодкий мед.
2021-10-24 22:32:25
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Роман Тихий
Не ідеальний вірш про не ідеальне життя. Форма добре доповнює і підкреслює зміст - майже ідеально...
Відповісти
2021-10-27 10:25:21
1
Юлія Гаргат
@Роман Тихий дякую.
Відповісти
2021-10-27 10:31:54
Подобається
Інші вірші поета
Душа, що кохала Ти поринаєш у сни... Знову Крила любові
Інші поети
Ren
@Panda_4010
Story Scribe
@StoryScribe
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Ай
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
4859
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12001