Лялькар
Victoria Zhyliak
Ти керував її долею, та часом мінливим, Неначе лялькар у своєму театрі. Ти окриляв її, та обрізував крила, Здираючи маски звичного життя. Ти був її всім, до кожного дотику губ, До кожного теплого слова, До кожного ніжного погляду. Ти був найкращим зі всіх. Вона ж як наївне дівчисько Велась на солодку брехню. Повірила кожному слову, А потім пішла у пітьму. Ти оголив її душу, не залишивши ліків. Твої слова навік бринітимуть в її душі. Вона уже не буде тією ким була, Бо ти залишив все позаду Забравши часточку її життя.
2018-09-17 19:41:04
7
0
Інші вірші поета
Сон Исход Синя глибина Та хто в цьому винен?
Інші поети
Stormi Vega
@stormivega
Sweet_ k452
@sweet_452
Схожі вірші
Всі
وردةٌ قبِيحة
تُومِي.
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
3250
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12045