Лялькар
Victoria Zhyliak
Ти керував її долею, та часом мінливим, Неначе лялькар у своєму театрі. Ти окриляв її, та обрізував крила, Здираючи маски звичного життя. Ти був її всім, до кожного дотику губ, До кожного теплого слова, До кожного ніжного погляду. Ти був найкращим зі всіх. Вона ж як наївне дівчисько Велась на солодку брехню. Повірила кожному слову, А потім пішла у пітьму. Ти оголив її душу, не залишивши ліків. Твої слова навік бринітимуть в її душі. Вона уже не буде тією ким була, Бо ти залишив все позаду Забравши часточку її життя.
2018-09-17 19:41:04
7
0
Інші вірші поета
Исход Лучик Та хто в цьому винен? Момент
Інші поети
rosbyta_chasha
@rosbyta_chasha
Схожі вірші
Всі
Не скажу "люблю"
Asteriya
Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.
74
14
6246
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12117