Я буду такою, якою я є...
Анастасія
Я буду такою, якою я є. Ніжною, доброю, злою, слабкою. Ніхто ж не відчує, всього мого болю, який я так довго терплю. Не дам вже нікому, ламати життя. Коханням не буду ніколи. І вже буду жити сама, одна. В сильному горі та болі. Нікому я вже, не дозволю піти. Піти і залишити слід, у своєму житті.
2019-07-20 06:41:13
7
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Серафім
@Анастасія Люблю💋😘💜
Відповісти
2019-07-20 06:42:52
Подобається
Анастасія
@Серафім 😘😘😘😘😘😘😘😘😘😘😘😘😘😘😘😘
Відповісти
2019-07-20 06:52:55
Подобається
Анастасія
спасибо
Відповісти
2019-07-22 06:06:15
Подобається
Інші вірші поета
Я вже не можу... Душа Свята наївність Подруга моя найкраща
Інші поети
Mac67
@Mac67
Ай
@bisovadivchina
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3788
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11419