Крига
Звалилась якось одного разу
Підбита пташка з обіймів неба.
Сховатись їй дуже було треба,
Щоб в сердце бідне мороз не вразив.
Шукала серед зими пушинок
Притулок щоб пережити бурю,
Боялась холоду та сніжинок
Сміялась ніби то не хвилює:
Що вмерти може в любу секунду,
Що сердце може навічно здатись -
Бо пташці ніде було ховатись.
Вона знайшла тільки пеплу груду,
І ткнувшись поміж руїн згорілих,
Сховалась серед дощечок цілих,
Грязюки, пилу та купи бруду.
Її просили руїни дому:
"Втікай скоріше, та йди скрізь втому,
Ти вийдеш з лісу та зможеш жити,
Зі мною все тебе може вбити'.
Але уперто сказала пташка:
"Я знаю що це життя не сказка,
Я не боюся, вся справа в тому,
Що в мене, пташки, немає дому".
І віддавали їй ці руїни
Все те, що мали, і так постійно:
Весь жар із пеплу, вогонь, що стіни
Колись в цім домі зламав повільно.
І переживши страшенну зиму,
Пташинка знову змогла взлетіти
Набравши хворосту, гілля, квіти,
Вона зібралась свій дім чинити.
Сьогодні в лісі холоне осінь,
Чекає пташку той дім і досі.
Вогню не має, тепер лиш крига,
В печі згоріла остання книга.
2022-10-09 17:00:37
10
0